Стали відомі імена восьми іхтамнєтов, взятих в полон ЗСУ

Головне управління розвідки Міністерства оборони України оприлюднило імена восьми бойовиків, захоплених у полон силами АТО в районі населених пунктів Водяне і Широкино Донецької області.  Повідомляє http://www.technosotnya.com

“В результаті успішних дій сил АТО по знешкодженню диверсійно-розвідувальної групи, в районі населеного пункту Водяне захоплено в полон 8 військовослужбовців 5-ї мотострілецької роти 2-го мотострілецького батальйону 9-го окремого штурмового мотострілецького полку морської піхоти 1 армійського корпусу збройних сил російської педерації , що базується в Новоазовську “, – сказано в повідомленні розвідки.

Так, українськими військовослужбовцями затримані: (далі прізвища маскальською)

Пестряев Сергей Николаевич (09.05.1967 г.р.),
Толстолук Алексей Павлович (23.03.1980 г.р.),
Зюмин Юрий Анатольевич (13.02.1981 г.р.),
Шевелев Виталий Геннадьевич (06.01.1995 г.р.),
Горбушко Антон Николаевич (07.09.1978 г.р.),
Вантула Валентин Викторович (04.11.1975 г.р.),
Терновый Роман Николаевич (08.01.1980 г.р.),
Анрилевский Руслан Олегович (23.11.1988 г.р.).

Таким чином, найстаршому із затриманих виповнилося 49 років, а молодшому – 21 рік.

Нагадаємо. 2 червня в районі Широкино бійці АТО взяли в полон 8 терористів рф. При затриманні троє терористів відкрили вогонь в результаті чого були вбиті.

“Вони реально хворі люди …”, – блогер про палац “любого друзя” Порошенка

Придивився до збудованого в минулому році палацу Косюка. Вони реально хворі люди, на всю голову.
Наближений до Порошенка олігарх Юрій Косюк будує палац на місці стародавнього скіфського городища, яке пережило тисячоліття, але в наші дні було передано під зведення убогих бетонних бастіонів Повідомляє http://uainfo.org/

Хворі вони не тільки тому, що витрачають гроші на будівництво помпезного гівна – їх ще при цьому тягне до “місць сили”, вони хочуть насрати саме в значущих і знакових точках на мапі, що мають історичне значення. Мабуть, всерйоз вважають себе вибраною кастою, аристократами, а не звичайними злодіями і куроторговцамі-монополістами (куркохватами).

До речі, цей палац хороша ілюстрація до сучасної України.

Розслідування Громадського вийшло через два тижні після фільму Навального про кросівках Дімона. З тих пір Дімон купається в мільйонах переглядів, люди на вулиці вийшли, а Косюк набрав цілих 7 000. Хоча мова теж йде про корупцію в національних масштабах.

Нагадаю, що недавній Майдан в Південній Кореї стався після того, як корейці дізналися про подругу Президентші, яка користувалася в результаті цієї дружби деякими привілеями і на щось там впливала.

Але ми не корейці, і навіть не росіяни. Нам пофіг. 7 000 переглядів, тиша і благодать, ніяких протестів.

Тільки археологи з жалісливими очима розповідають один одному про непоправну втрату.

Джерело: https://youtu.be/dZQlTirGzRc; http://uainfo.org/

 

Злий українець: Є новина, яка дуже вас здивує!

Злий українець: Є новина, яка дуже вас здивує!

Вчора в Берліні Міністр оборони України Степан Полторак заявив: «Ми не розглядаємо питання вирішення проблеми захоплення території Донецька і Луганська силовим шляхом.

Є новина, яка дуже вас здивує!

Вчора в Берліні Міністр оборони України Степан Полторак заявив:
«Ми не розглядаємо питання вирішення проблеми захоплення території Донецька і Луганська силовим шляхом. Але кожен громадянин України (…) буде захищати кожен сантиметр своєї землі, якщо Росія ухвалить рішення щодо відкритої агресії».

Полторак ще, мабуть, вірить в «Будапештський меморандум», який Україна підписала в 1996 році, або в підписаний у вересні 2014 року папірець під назвою «Мінські домовленості», який гарантує уявне припинення вогню та здачу української території. Ще є така річ як «Норманський формат», де щось незрозуміле вирішують. Але який результат ми бачимо кожен день? Сотні обстрілів з боку російських бойовиків, втрати та важкі поранення серед українських солдатів – це ціна миру, яку нам пропонує Міністр оборони Степан Полторак! Якщо наш «Міністр оборони» не вірить в здатність нашої армії звільнити захоплені території, я пропоную звільнити міністра. І покарати всіх, хто винен у здачі Іловайська та Дебальцевого! А краще взагалі розігнати весь генштаб та набрати нових людей, які пройшли «АТО».

Давайте мислити конкретними фактами!
Згадаємо літо 2014 року, коли перший раз українська армія пішла у наступ! Пам’ятаєте, скільки території було звільнено за короткий проміжок часу?
Або наступальну операцію, яку здійснив «Азов» в лютому 2015 року під назвою «Широкинська операція» – результатом цієї операції стало унеможливлення артобстрілів міста з населенням близько 500 тис чол.
Як показує світова практика в Сирії, Хорватії, Іраку, Кувейті тощо, тільки силою можна щось вирішити, а не пустими балачками та заявами про припинення вогню.
Нам не потрібні сценарії, подібні до «Абхазії», «Придністров’я», «Південної Осетії».
Тільки коли українська армія дійде до Москви, тоді й будемо розмовляти про «мирні переговори» та шукати дипломатичні рішення!
А поки Українська армія не звільнила нашу територію від ворога, не може бути й мови про мирні переговори та «норманські формати».
Якщо влада цього досі ще не зрозуміла, тоді я взагалі не розумію – навіщо нам така влада?!

Коментуємо та поширюємо!

Яковлев Данил

Розкрито повний склад і озброєння самохідного арт.дивізіону бойовиків 1-ї ОМСБр

У розпорядження міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm надійшли документи, добуті хактивістами Українського кіберальянсу з інформаційних систем російських терористів. На основі отриманих даних було проведено додаткове OSINT-розслідування і вдалося встановити гаубичний самохідний артилерійський дивізіон (ГСАДн) бойовиків, визначити місця базування техніки й особового складу, його точну чисельність, озброєння, серійні номери та інші дані. Також вдалося встановити, що на озброєнні у терористів є російські воєнні переносні радіостанції АРК2М «Арахіс» і Р-178П1 «Азарт». До того ж цифрову радіостанцію шостого покоління Р-178П1 прийняли на озброєння МО РФ тільки у 2013 році. 

До складу ГСАДн так званої 1-ї окремої мотострілецької бригади (ОМСБр) російського окупаційного копрусу в Донецькій області входить три артилерійських батареї (ГСАБатр), управління, зв’язку і забезпечення. Кожна батарея складається з двох вогневих взводів і взводу управління. Командир дивізіону майор Лізгунов Віталій Петрович. Техніка дивізіону розташована в ангарі (подивитися на карті) в населеному пункті Петровське Старобешівського району (детальніше читати тут). Особовий склад розташований поблизу на території кинутого піонертабору (подивитися на карті), його чисельність станом на серпень 2016 року становила 89 осіб.

Нижче публікуємо “Відомість особового складу, що вивчив вимоги безпеки під час проведення батальйонно-тактичних навчань і склав залік”:

Також у файлах знайшли “Відомість наявності автомобільного транспорту” в особового складу цього підрозділу.

На озброєнні дивізіону стоять 122-мм самохідні артилерійські установки 2С1 «Гвоздіка». Кожен вогневий взвод має 3 САУ. В батарії 6 САУ, відповідно в дивізіоні – 18 одиниць. Нумерація самохідних артилерійських установок тризначна. Перша батарея: 41Х, друга: 42Х, третя 43Х. Тактичні знаки належності до 1-ї ОМСБр: «одиниця в ромбі» або «51 в трикутнику».

Один з найцінніших документів серед масиву – “Акт технічного стану техніки”, що стоїть на озброєнні першої гаубичної самохідної батареї. В документі вказано серійні номери шасі, двигунів, радіостанцій, гармат, прицілів САУ з бортовими номерами 410, 411, 412, 413, 414, 415. А також серійники двох армійських вантажівок Урал-4320 і БТ-ЛБ з бортовим номером 442.

У результаті проведення OSINT-розвідки було знайдено фотографії самохідних установок з акту технічного стану

 

339996_900

Selection_199

344330_900

339931_900

17

18

339996_900

Selection_199

Для повноти картини – фотографії САУ та їхніх серійних номерів першого вогневого взводу третьої батареї

12

13

14

15

16

11

12

13

Ну і як же без схеми організації радіозв’язку дивізіону. Судячи з назв, на озброєнні є російські воєнні переносні радіостанції АРК2М «Арахіс» і Р-178П1 «Азарт». Р-178П1 — сучасна російська цифрова радіостанція шостого покоління, прийнта на озброєння МО РФ у 2013 році. Державні випробування закінчилися влітку 2012. Першими «Азарти» отримали так звані «миротворці» з 15-ї ОМСБр (в\ч 90600). Але на Донбасі цю радіостанцію засвітили воєнні злочинці із 8-ї ОМСБр ЗС РФ (детальніше тут)

Джерело:

Матеріал до публікації підготував Михайло Кузнецов

(CC BY 4.0) Інформація підготовлена спеціально для сайту InformNapalm.org, при повному або частковому використанні матеріалу активне посилання на автора і статтю на сайті обов’язкове.

Екс-міністр: Війна – це новий бізнес президента. А тепер самі скажіть, чи зацікавлений він у нашій перемозі

0b0da61-poroshenko-forma_485x299

Наша розмова – із  віце-прем’єр-міністром України — міністром економіки України у часи першого президента незалежної України, радником двох наступних президентів, народним депутатом II, V і VI скликань, академіком Володимиром Лановим

Володимире Тимофійовичу, хочу почати розмову із ваших прогнозів щодо гривні, вірніше – її подальшої девальвації. Якщо, звісно, вона відбудеться.

В цивілізованих державах міцність національної грошової одиниці навіть не обговорюється. Але Нацбанк України каже: ми не відповідаємо за курс, ми відповідаємо за інфляцію. Так навіщо ж тоді ви потрібні? За непередбачувані коливання курсу в багатьох країнах, особливо англосаксонської школи, починаючи з Канади, Англії, Нової Зеландії, Австралії, голову Центробанку звільняють. Відразу, як тільки курс падає на 2-3%, чи інфляція зростає на 2-3%. Уявляєте, скільки б керівників НБУ у нас за ці три роки змінилося? Тому що на стійкості грошової системи побудована будь-яка економіка. Втім, від подальшої девальвації гривні виграють наші олігархи.

47426.jpg&w=800&h=491&zc=1&far=C&bg=ffffff

Чому?

Тому що олігархи, в основному, випускають продукцію експортної спрямованості, відповідно, отримують за її продаж іноземну, тверду валюту. Але не повертають цю валюту назад в країну.

Тому в умовах нинішнього олігархічного ладу, в умовах повної підпорядкованості влади інтересам олігархів, в першу чергу – олігарха №1 країни – не може бути ніяких гарантій стабільності. Більше того: ніхто при владі не бажає стабільності національної грошової одиниці.

Тобто, ви прогнозуєте подальшу девальвацію?

Так. Хоча ми бачимо, що після того провалу курсу гривні, який був у 2014-2015 роках, удвічі впало виробництво, більше ніж утричі – доходи громадян. Український експорт упав більше ніж у два рази, а імпорт – у три рази. Хоча імпорт – це наше споживання. А наше споживання – це якісь нашого життя. Якщо ми, приміром, не ввозимо якісні лікарські засоби чи діагностичну апаратуру, – то ми вмираємо.

До якої глибини може впасти гривня?

До будь-якої…

?

А хіба ви вірили в 1996 році, коли гривня вартувала 1,8 за долар, що вона упаде у 15 разів? Та ніхто не вірив.

У нас – до цього останнього провалу гривні, який стався після Революції Гідності – було вже дві девальвації. Перша тривала з 1992 по 1996 рік: рублі, потім карбованці, потім купоно-карбованці. Поки я був в уряді, я пробував стримувати ці процеси. Але потім прийшов новий уряд на чолі з Кучмою, прийшли «червоні директори». Перед тим, до речі, вони до мого кабінету у чергу записувалися, просили, щоб дозволяв видавати їм кредити.

Maria_S_7.jpg

Дозволяли?

Ні. Я казав: дорогі мої, це вже не планова економіка, ви прийшли не в держбанк СРСР, поповнюйте свій оборотний капітал зі своїх прибутків. Вони бігали до прем’єра, до президента, скаржились на мене. Але ніхто з тодішнього керівництва мені нічого не говорив. А їм казали: домовляйтесь з Лановим. Тобто – або-або. А коли прийшов Кучма, то Нацбанк просто почав друкувати гроші і їхнім заводам напряму видавати кредити.

Скільки ті просили – стільки й давали. Я пригадую, лише протягом одного кварталу 92-го року заводам воєнно-промислового комплексу було виділено 10 млрд рублів.

Це величезні гроші, тому що весь бюджет країни складав тоді 30 млрд рублів. І відразу все полетіло… Коли здійснили обмін купоно-карбованців на гривню, в 1996 році, то співвідношення було, я нагадаю, 100 000 купоно-карбованців за одну гривню.

Отже це була перша хвиля. Вона просто знищила все, обезцінила заощадження українських громадян, – а це 130 млрд рублів! Обезцінила гроші підприємств. В 1996-му ввели гривню, а вже в 1998-му вона «попливла». Спочатку до двох гривень за долар, в 1999-му вона вже була 3,50. Це був величезний стрибок, у півтора рази. І далі, в 2000-му, вона упала до п’яти (гривень за один долар, – ред).

Керівники Нацбанку тоді змогли плавно все провести, це не викликало якихось шокових реакцій, до гривні тоді не була втрачена довіра.

На чому та довіра трималася?

А в 2000-му ми отримали десятивідсоткове зростання ВВП. Хоча ще в 1999-му у нас було падіння на 1,5 %. А взагалі, з 1991-й по 1999-й тривало щорічне падіння ВВП, і в цілому, за 9 років, українська економіка впала в 2,5 рази. Зі 100% до 40%.

А різке зростання ВВП в 2000-му відбулося завдяки приватизації великих підприємств. Бо державні керівники отих металургійних комбінатів, – їм все було до лампочки. Я з одним двічі героєм соціалістичної праці, керівником державного комбінату, розмовляв в 1997 році.

Це десь на Донбасі?

У Придніпров’ї. У нас же Дніпропетровськ, Запоріжжя, – це криворізька руда. В принципі, Донецько-Придніпровський економічний регіон традиційно був одним із найпотужніших у Радянському Союзі.

Ну, і після тієї зустрічі з директором, я пішов до президента. Кажу: цього героя соцпраці треба терміново звільняти, він же нічого не розуміє. Він не розуміє, що треба шукати інвестора іноземного, з новими технологіями, а не доменні печі підфарбовувати. А Кучма мені й каже: зате він у себе на комбінаті облаштував голландську свиноферму. У мене від почутого був шок. Тобто, президент країни каже, що цей директор класний, бо він поставив свиноферму голландську на заводі, водить туди екскурсії і одягає білі халати. Ось вам рівень державного мислення.

Словом, кілька років, до 2005-го були отакі успіхи. На старій базі, на старих підприємствах. Звідки ті успіхи бралися? Ну, наприклад, країни Перської затоки потужно будувалися, їм потрібен був наш метал. Тобто, ми вийшли на світові ринки, дуже добре поставляли в Китай тощо.

Але більше важливим завданням тоді було створити такі умови, щоб ці приватизовані підприємства швидко реконструювалися і модернізувалися, щоб шукали нові ринки, запроваджували нові технології, щоб акумулювали гроші і виходили з новітньою продукцією.

Наприклад, трансформаторна сталь, яка в у десять разів дорожча, ніж звичайна, або сталь для кораблів, судноплавної техніки – в світі її дефіцит, але вона дуже дорого коштує. А ми втратили ці роки.

Тобто олігархи за ці 5-6 років добре грабонули грошей, вийшли в мільярдери.

І що? А те, що за ті роки китайці перехопили всі ті виробництва і поставили такі ж виробництва металу в себе. І в 2007-2008 роках у нас почалося падіння. Чому в 2008-му провалилась гривня? А тому, що світові ринки відмовились від нашої металургійної продукції.

Китайці своєю продукцією заполонили усі азіатські ринки, вони випускали таку ж примітивну продукцію, що й ми, але набагато дешевшу. У них була запроваджена спеціальна економічна політика, направлена на здешевлення всього, що виробляється в країні. Не дозволяють, наприклад, встановлювати очисні споруди на заводах – це для того, щоб здешевити продукцію. Отже, після 2007 року Китай виштовхнув нас зі світових ринків традиційної сировинної продукції. Тепер ми кажемо: ЄС нам допоможе. А з якої статі? У них – свої виробники одягу, свої фермери…

Maria_S_17.jpg

Тому вони нас і не пускають на свої ринки.

Тому і не пускають!.. Значить, треба конкурувати, треба виходити з новітньою продукцією. От хто створює нові ринки? Тобто – нові види продукції, новий попит?

Кажіть…

Підприємці!

Чи, може, Кубів (перший віце-прем’єр-міністр України, – ред.) нам буде розповідати, які заводи будувати? Вони поїхали в Брюссель обговорювати промислову політику в рамках асоціації і не знали, що ж їм там казати, тому що вони на заводах, у виробництві, вони не працювали!

Отже, нам треба створювати нові ринки. В середині країни і закордоном. А їх можуть створювати лише підприємці. Тобто люди, які розуміються на технологіях, знають, як сир, наприклад, виробляється. А у нас багатії кажуть: давай вкладемо гроші в молоко. Хлопці, вам треба вчитися цьому. Інакше ваші менеджери вас, як дурачків, за ніс водитимуть. Бо справжній підприємець поєднує в собі знання технологій, ринків, фінансів і ще знає як людей підбирати. А олігархи – це не підприємці. Олігархи, по-перше, не мають освіти. От хто з них має профільну освіту?

Ну, Петро Олексійович «КІМО» закінчив, чим не хороша освіта?

Та хороша, але при чому тут бізнес? Цукерки київської кондитерської фабрики були відомі в світі і до Порошенка. А як він забрав (фабрику, – ред.)? Без конкурсу! У всякому разі, це я вам можу гарантувати. У нього просто замкнутий цикл, і це дуже зручно, звичайно. Так само замкнутий цикл і у Ахметова. Він добуває вугілля, везе його на електростанцію, котра належить йому ж. Тобто, він може продавати вугілля за будь-яку ціну, він може сказати: так, моє вугілля коштує «Роттердам+». Хто йому заборонить встановлювати ціну?

Ахметов руду продає по цінах Шанхая, щоб ви знали, а вугілля всередині країни – по цінам Роттердама.

Свою електроенергію він дешево продає металургам, а нам, споживачам – дорого. Тобто, він грає, як хоче, і ці вертикальні монополії витягують із нас усі фінанси.

Трамп – у нашому контексті – закінчив будівельно-архітектурний університет, його батько був будівельником, зробив свій бізнес у будівельній сфері. Тому він – підприємець. Так само Сітроен чи Форд. Чи Ів Сен-Лоран, – він займався виключно модельним бізнесом, він не займався металом чи кораблями. Ось вони всі – підприємці, вони перемагали на ринках завдяки своїй якісній продукції, вони отримували надприбутки від інновацій.

А олігарх – він не знає бізнесу, він захоплює все, що лежить не так.

Все, про що він домовився з Кучмою чи із Ющенком, чи з Януковичем… От опинилося у нього сто підприємств. Він запитує свого бухгалтера: а покажіть, які в мене прибутки і які збитки по кожному з них. І дивиться, що по чверті підприємств у нього збитки. І «викидає» їх. Тобто, він займається фінансовою оптимізацією бізнесу, він залишає у себе лише ті підприємства, котрі дають прибутки. Він не акумулює гроші в Україні, він їх вивозить за кордон. Олігарх не здійснює реконструкцію своїх заводів, тому що він не вірить у ці заводи, він не вірить в українську економіку.

Олігарх взагалі ні в що українське не вірить. Він живе на березі Женевського озера, або на Лазурному березі, або в Лондоні десь.

Але з таким підходом усі ці ресурси рано чи пізно мають вичерпатися?

Обов’язково. Це все скоро скінчиться. І скінчиться повним колапсом економіки.

Maria_S_21.jpg

Чи не занадто це апокаліптично?

А що, як ви вважаєте, відбувається сьогодні? Все знецінилось, дев’яносто банків закриті, 240 млрд заощаджень наших громадян – де вони? Майно цих банків передано Фонду гарантування вкладів, який обіцяє, що поступово буде повертати ці гроші. Поступово – декілька років. А за декілька років вони ще більше девальвують гривню. І наші наївні люди отримають ті десять тисяч, які колись поклали у банк, але це вже будуть зовсім не десять тисяч. Все знецінюється, вірніше – все робиться для знецінення наших статків.

З якою метою?

Мета – збагачення тих, хто забрав у нас ці гроші. Не буває такого, щоб пішов мільйонер у фітнес-зал і став там раптом красивим мільярдером. Ні, він став мільярдером, бо у нас забрав гроші…

А ви їх особисто знаєте тих, кого ви називаєте «олігархами»?

Я багатьох із них знаю ще із тих часів, коли вони оселедцем на базарі торгували. Повертаючись до імовірного колапсу економіки. В економіці звужується фінансова і трудова база, тому що підприємства випускають менше продукції, експорт зменшується, люди працюють по півзміни.

У Києві було зосереджено 70% наукового потенціалу нашого військово-промислового комплексу УРСР. Котрий із цих заводів сьогодні працює? Вони віддали свої приміщення під торгівельні і розважальні центри, під супермаркети. У Києві сотні тисяч людей втратили кваліфікацію інженерів, конструкторів. А ви знаєте, що для того, аби побудувати завод, потрібні в першу чергу інженери-конструктори? Робітники завжди знайдуться, а де ви візьмете зараз конструкторів?

На воєнних заводах сьогодні працюють по півдня. Ну де це таке бачено? Як в таких умовах можна виграти війну? А вони не хочуть оголошувати воєнний стан, не хочуть працювати у три зміни.

Чому?

Тому що їм треба довгу війну, а не коротку і переможну. Олігархам переможна війна непотрібна. Їм потрібно виробляти побільше воєнної продукції, але ніхто не контролює, використовується вона тут, в Україні, чи перепродається в треті країни. Ніхто це перевірити не може. Все засекречено.

Це бізнес президентів, це бізнес олігархів. Це величезні доходи, неконтрольовані ніким, і ніяких податків при цьому не платиться.

А ми дивуємось, чому у нас танки 60-70-х років воюють в Донбасі, в той час, коли наш «Оплот» – один із найкращих танків у світі.

Maria_S_5.jpg

Але народу непотрібна затяжна і незрозуміла війна…

А їх що, – цікавить народ? Їх що, цікавить та тисяча людей, під Іловайськом вбита? Їх навіть не цікавить перемога – от що погано. Можна ж було швидко арештувати всіх бойовиків, які з Краматорська бігли, інтернувати в якесь військове містечко, або ліквідувати. І все, і закінчили війну. Ні, це нецікаво. Бо війна – це новий вид бізнесу, це величезні державні замовлення, це шістдесят мільярдів із бюджету. Замість того, щоб будувати лікарні, і школи, і культурні заклади, і книгу українську друкувати, і кіно українське робити. Навіщо? Війну, давай війну…

Дуже погано виглядає наше керівництво в очах світового співтовариства, тому що не бажають вони ефективно працювати, не хочуть мати сильний військово-промисловий комплекс, не хочуть наших переможних дій. Ми навіть не обороняємось. Ми підписали якісь Мінські угоди, де записано, що ми не стріляємо. Нічого не розумію. У нас стріляють, а ми не маємо права стріляти. Так на чиїй ви стороні, добродії? Сєпарам дозволяється стріляти, плюс ще патрони туди підвозять. Тобто наші заводи працюють на ту територію, везуть туди і будівельні матеріали, і порох, і кулі.

Ну це ж не може тривати вічно.

Якщо влада не забезпечує фінансування стратегічних напрямків – медицини, освіти, транспорту, житлово-комунальної сфери, – то така влада знищується, і гору отримують або авантюристи, або силовики.

Розумієте, все це дуже серйозно.

Але ж суспільство не може не бачити того, що відбувається? Чому  суспільство дозволяє все це?

А Міністерство інформаційної безпеки у нас для чого? Щоб суспільство нічого не бачило й не чуло. Ми не отримуємо інформацію. Вірніше, ми отримуємо інформацію, вигідну владі.

Словом, нам вже зараз потрібна або перемога, або визнання своєї поразки. Якщо поразка – тоді літаками, терміново, їм доведеться вивозити звідси свої долари. Якщо перемога – тоді суперник має капітулювати.

Підвищення тарифів – на кого воно працює? Кримчани і донеччани кажуть: навіщо нам Україна? У нас 18 копійок, а у них 7 гривень за тисячу кубів газу. То для кого зроблені такі тарифи? Порошенко, виступаючи на якомусь зібранні військових  (на церемонії випуску слухачів Національного університету оборони України імені Івана Черняховського у Києві, – ред.) сказав, що наша війна – довготривала. А Путіну важливо, щоб у нас отут, збоку була величезна рана, з якої хлище кров, і не давати їй загоїтися. І щоби ми слабшали, слабшали, поки не впадемо, не розвалимося на частини. Поки держава наша не зникне.

Тобто, ви говорите, що наша влада підігрує Путіну?

Та президента просто не цікавить ця держава.

Розумієте, коли ти приходиш на роботу і рахуєш, скільки какао завезли на твої фабрики, – то це не державне управління.

Або: ну що там, тримаємо позиції? Вбили когось? Одного-двох? Ну не страшно. А що там Могеріні сказала(Федеріка Могеріні, верховний представник Європейського союзу із питань закордонних справ, – ред.)? Тобто, вони приходять на Банкову для того, щоб заробити гроші. Вони звідти, з Банкової, просто управляють своїми корпораціями. Бізнесмени продовжують думати про свою власність. Вони не думають про державну, колективну, національну власність.

Maria_S_9.jpg

Ви не згущуєте фарби?

Ні. Насправді, ніхто не зацікавлений у тому, щоб Україна існувала. Голландці змусили всю Європу заявити, що Україна не буде членом ЄС (референдум Нідерландів про затвердження Угоди про асоціацію між Європейським Союзом та Україною, – ред.)? На яких підставах? Хто їм дав право? Але нас принизили, бо Україна, повторю, всім заважає. Кого цікавить, що ми древня культура? Бо сьогодні ми безкультурні, стріляємо, не можемо справитися з олігархами.

Та вони забули, що олігархи скрізь були. І в США, і в Європі. Рокфеллер у кінці ХІХ століття володів майже всіма нафтовими свердловинами Америки. Але вже на початку ХХ ст. там були прийняті антитрестовські закони, які зобов’язали Рокфеллера продати 90 % всіх свердловин. Звичайно, Рокфеллер лишився багатим, але він не захоплював ринки, не був монополістом, не диктував ціну, не впливав на уряд. Або Вудро Вілсон (Томас Вудро Вілсон, (1856-1924), 28-й Президент США (1913–1921), відомий також як історик і політолог. Лауреат Нобелівської премії миру 1919, присудженої за миротворчі зусилля, – ред.), його президентську кампанію фінансували банкіри, Ротшильд і Барух, а він у відплату за це надав їм право друкування загальнонаціональної грошової одиниці і зробив їх власниками Федеральної резервної системи. Після цього в Америці зрозуміли – не можна не контролювати фінансування кандидатів у президенти.

Тому сьогодні в США злочин на виборах – це злочин проти нації.

Або Німеччина. Круппи (Альфред Крупп (1812 -1887) — визначний німецький підприємець, один з засновників сталеливарного виробництва у західній Німеччині) виплавляли майже всю сталь у фашистській Німеччині. А після Другої світової закрилась лавочка, силою розбили їхню корпорацію на частини, на окремі заводи, американці це зробили. І німці перейшли на модель дрібного бізнесу, дрібного підприємництва. Вся німецьке зростання 50-60-х років минулого століття пов’язане з тим, що німці переорієнтувалися на малий і середній бізнес.

Тобто, виявляється, олігархічна власність – це фіктивна власність. Якщо ви, приміром, живете в орендованій квартирі – це є фіктивна власність. Так у нас було із соціалістичною державною власністю. Так стало, коли олігархи безкоштовно отримали по сто заводів кожен. Бо реально вони могли на один ледь-ледь нашкребти, і то у борг. Тому їм до лампочки ті заводи.

Я був на одному гірничо-металургійному комбінаті під час виборів. На ньому добувається руда, яка поставляється за кордон. Тобто це валютний комбінат. Ви б бачили будинок заводоуправління! Це страхіття, вибиті вікна, виламані двері. От тоді я і зрозумів психологію олігархів. Вони знають, що пішли на махінації, на зловживання у своєму збагаченні. І знають, що, можливо, треба буде п’ятками накивати, вудочки змотати. Бо колись же терпець у людей увірветься. Тому вже сьогодні треба всі капітали перевести за межі України, якусь маленьку хатинку собі збудувати там. Їхня психологія – це психологія «врємєнщиков».

Про Донбас хочу запитати: що нам із робити, по-вашому?

Донбас – це величезний і непотрібний тягар для нашої економіки. Ми фінансуємо повністю збиткові вугільні підприємства Донбасу.

Чому збиткові?

Тому що на відкритих ринках ці підприємства свою продукцію зможуть продати значно дорожче, ніж їхні конкуренти. Приміром, є російське вугілля, яке втричі дешевше. Якщо для російського вугілля відкрити український ринок – всі шахти Донбасу закриються за день. Україна всі ці десятиріччя годувала Донбас, а не навпаки. Придумували усілякі бюджетні програми по його підтримці. Як правило, одна бюджетна програма була спрямована на модернізацію, реконструкцію шахт, а друга – це дотації, які покривали різницю в цінах. Виділяли величезні гроші.

Насправді, вугілля Донбасу нікому непотрібне, воно є неконкурентоспроможним і обтяжливим для нас.

У цілому світі теплові електростанції закриваються, бо вони набагато більш шкідливі, ніж атомні, дають викиди страшні, чоловіки в цих регіонах умирають в 55 років, діти хворіють хронічними легеневими хворобами. Кому все це потрібно? Вони хочуть від нас відділитись? В добру путь! Я з першого дня говорив: зупинити все – торгівельні, фінансові, соціальні програми. Як можна пенсії їм виплачувати?

Як можна фінансувати їх з бюджету?  Ми просто потрапляємо в залежність від бандитів, ми не людям допомагаємо, а бандитам. І торгівля з ними неможлива.

Бо якщо ми торгуємо з цими регіонами, значить, ми допомагаємо їм функціонувати економічно. Якщо їхня економіка функціонує, – значить, їхня армія боєздатна. А ще ж із Росії везуть безкоштовно озброєння.

Коли ви тут, в Україні, продаєте, то вам нараховують ПДВ. Хто ТАМ нараховує ПДВ? Там немає наших податкових служб, там є податкові служби ОРДЛО. Так що, вони ПДВ збирають? Для українського бюджету? Смішно… Тому – давайте розберемося з Донбасом.

Захоплена територія – відрізана територія. Все. Якщо ми повертаємо територію, – ми підписуємо договір, в якому будуть чітко прописані статуси цих республік, на наших засадах, в наших інтересах.

Тоді ми будемо говорити з ними. План Маршалла сюди притягнемо (програма економічної допомоги Європі після Другої світової війни. Висунута 1947 року держсекретарем США Джорджем К. Маршаллом, – ред.). Ґрибаускайте (Даля Ґрибаускайте — президент Литви з 2009, переобрана на другий термін у травні 2014, – ред.) нам про це ще в 2014 році говорила. Економіка існує лише в мирний час.

Під час війни економіки немає. Є грабунок, вбивства, мародерство і контрабанда.

Під час війни нема кредитів, нема конкуренції, нема бірж, нема підприємництва, нема державних пільг, – нічого немає, розумієте? Але всередині країни ми маємо створити промисловий комплекс, який би дав нам можливості перемогти. А у нас такий промисловий комплекс не створений.

Тим часом – ми сепаратистам допомагаємо створити їхній промисловий комплекс.

Всім відомо, що ще Яценюк зобов’язав енергетичні компанії безоплатно поставляти електроенергію в ОРДЛО. І це продовжується сьогодні. Ніхто передоплати не робить. Чи, думаєте, вони нашій залізниці платять? Кажуть: хочете за перевезення отримати? Отримайте пару мінометних пострілів! Хочете отримати за воду, за газ – отримайте ще пару пострілів! Ну не буває розрахунків і платежів під час війни! Бо це означає одне –  ми їх спонсоруємо, фінансуємо, кредитуємо, вішаємо на себе їх борги. І вони там чудово себе почувають, вони людям розказують: бачите, у нас тарифи низькі, в «бандерівців» – високі…

Ми декларуємо якийсь незрозумілий гуманізм. Хоча, насправді, – це пусті слова. Все це робиться для того, щоб привілейований бізнес міг і далі заробляти на війні, на нас всіх.

Словом, ми не переможемо в війні, якщо у нас і далі будуть правити олігархи.

Ми так спаплюжили образ України в очах інвесторів, бізнесменів, фінансистів, що далі не можна.  Ну і росіяни свою справу роблять, звичайно.

Maria_S_19.jpg

Ну і хто по-вашому тут знищить цей олігархат?

Народ. Народ вирішує всі питання. Якщо він не захоче, якщо його все влаштовує, якщо людям подобається бути батраками, рабами, обдуреними, то люди будуть жити так і далі, нічого ми не зробимо. Ніякі іноземні тренінги і знання не допоможуть.

Я одну річ скажу. Якби наш уряд зараз раптом зник – ми б дуже динамічно, активно вийшли з кризи.

Ми, дійсно, опустилися до дна, далі вже нема куди. Не треба далі розвалювати фінанси, кредитну систему, банки. Не треба вводити нам якісь надумані мінімальні зарплати. Адже ніхто цю зарплату мінімальну не виплачує, всіх переводять на півставки.

У вас є якесь бачення, як це зробить цивілізовано і швидко?

По-перше, під кримінальну відповідальність підвести тих державних корупціонерів, які діють в інтересах олігархів, підтримують монополії. Провести серйозні реформи, пов’язані з демонополізацією. «Нафтогаз України», приміром, був утворений зі 120-ти самостійних підприємств. Або «Укравтодор» – навіщо централізовано управляти ремонтом чи будівництвом доріг у Драбівському районі Черкаської області? Навіщо? Бо гроші «нагорі» треба дерибанити?

І головне, – змінити систему управління. Смисл переходу від планової до ринкової економіки полягає в тому, що бюджет перестає фінансувати підприємства. Підприємства заробляють самі.

Тому необхідно запровадити таку систему державного управління, яка б не дозволяла гроші направляти «по дзвінку», по якійсь там домовленості, на прохання олігарха.

І тоді усі ці олігархічні підприємства і холдинги самі по собі розваляться.

Плюс, звичайно, упорядкувати виборчий процес. Виборчі комісії, які за 3-4 години після закриття не подали документи в ЦВК, – арештовуються. Заходить поліція і арештовує. Все. Навіщо пояснювати? Якщо вони вчасно не подали документи, – це означає, що вони сидять і  фальсифікують протоколи. Або скриньки міняють. Всі це знають. «Донецькі» привезли таку культуру виборчого процесу. Голосували-голосували, а о дев’ятій годині вечора заїжджають на виборчу дільницю такі собі голомозі хлопці і привозять свою скриньку. Мені донецькі журналісти розповідали, як у них проводились вибори президента у 1999 році – саме так, як я описав. Але тепер, – у 2012 і 2014 роках – точнісінько так і в Києві робили.

Лише таким чином можна отримати парламент, котрий буде залежним не від олігархів, а від суспільної думки.

А вже далі цим парламентом утворюється уряд, який так само не залежить від олігархів.

Незалежний уряд – ось основа нашого нового процесу.

Все можна поправити достатньо швидко: і фінансову систему, і кредитну, і валютну, цінову, і тарифи вивести на ринковий рівень. Бо що таке ринковий рівень? Це той рівень, у якому і продавець, і покупець послуги узгоджують між собою рівень цін. Звичайно, потрібно стабілізувати грошову одиницю. Я б укріпив гривню, зробив курс не більше 15 гривень за долар, думаю. Потім – інвестиційний, податковий процес. Повиганяти всіх податківців із каральними функціями.

…Тобто все абсолютно можна зробити, привести до європейського рівня. І європейці моментально оцінять наш новий істеблішмент – культурний, цивілізований, сучасний, модерновий. Тому що вони не хочуть спілкуватися з недо… (запинається). Ну, скажімо, – з неосвіченими, малограмотними людьми. Не хочуть. Про що говорити з Гройсманом? Він може лише про тролейбуси говорити.

А світ уважно дивиться, хто у нас тут приходить до влади і визначає: це європейці чи це азіати.

По країні судять, виходячи з її істеблішменту. І поки що ми – азіати…

Джерело:

Фото: Шевченко Марія

Автор: Галина Плачинда, видання МИР

Стратегічна зброя України. Культурно – мистецький десант Козаків на Україно – московську війну

Колись Вінстона Черчелля, в часи другої світової війни,  попросили скоротити витрати на культуру на користь армії, на що він відповів: “А за що ж ми тоді воюємо?” Тому, безперечно, Черчілль правий. І армію, і культуру треба підтримувати. Ми сьогодні воюємо за свою Українську землю, за свій Український дух, за свої Українські цінності і традиції, за Українську історію, Українську мову, а в цілому – Українську  культуру. А це означає – за свою Українську ідею. Чи багато хто усвідомлює наскільки важливе розуміння історичного процесу формування Української нації, Української народності? Тому наша творча команда, то є члени нашої організації “Всеукраїнська громадська організація “Довічне право інваліда, ветерана, учасника бойових дій””, в складі культурно -мистецького десанту  вирушила на схід нашої країни для підтримки високого бойового та морального духу Українських захисників на всіх ділянках фронту в цій Україно – маскальській війні.

Десант був висаджений в місті Волновасі, де був презентований концерт нашим зведеним творчим десантним підрозділом для вояків Збройних Сил України,  які захищають наш Український фронт від мацкалів – харцизяк і їхніх сєпарастів – посіпак. За час нашої бойової творчої операції десант Козаків провів багато концертів, зустрічей, майстер – класів  на бойових позиціях, в військових частинах, шпиталях, лікарнях, школах, дитячих садочках Українського Донбасу. Всі наші Українські вояки, мешканці міст і сіл Донбасу, де були проведені концерти нашою творчою командою, були задоволені, заряджені позитивом та вдячні за створену добру весняну атмосферу і потужний бойовий настрій, який потрібен для нашої спільної Української Перемоги над мацкалями і їхніми “шістками – сєпарастами” з ленери – денери. Українські вояки – захисники нашої святої України, Українські громадяни, дітки Донбасу віддячили нам своєю любов’ю, посмішками, піднесеним настроєм і нагородили нас нагородами, які вони зробили власними руками.

Велике Щире Дякую, для спонсорів – волонтерів з “Атомпрофспілка”.

Все буде добре! Смерть ворогам! Слава Україні!

  ІНШІ СВІТЛИНИ ЦЕНЗУРА НЕ ПРОПУСТИЛА З ВІЙСЬКОВИМИ

 

Зведений творчо -мистецький підрозділ Козаків вшанував пам’ять загиблих пасажирського автобусу в цій Україно – мацкальській війні

 

Після тривалої підготовки зведеного творчого підрозділу Козаків, нарешті зустріч і тепле людське спілкування з мешканцями смт Новотроїцьке, Волноваського району, Донецької області.

 

 

P.S. Факт – вперта в світі річ, тому наголошуємо, що заплановані і організовані штабом зведеного підрозділу Козаків, волонтерські рейди підтримки на бойові позиції Збройних Сил України, відбулися з позитивним обнадійливим результатом. Поставлені цілі  були досягнені, наша стратегічна мета в підтримці високого бойового та морального духу Українських захисників на всіх ділянках фронту в цій Україно – маскальській війні, здійснена. Великі побажання вояків, захисників нашої Святої України після цих зустрічей – концертів, щоб про них не забували і частіше відвідували з такими програмами на їх бойових позиціях.

Смерть ворогам! Слава Україні!

Козак Гедзь.

Все таємне стає явним: За «котлами» в яких гинули Українські патріоти стоїть Вітя «Катафалк».

 

Видання ОРД опублікувало черговий доказ того, що за «котлами» в Іловайську, Дебальцевому, за ДАП і збитий в Луганську літак стоїть Муженко, якого його ж підлеглі називають Вітя «Катафалк», або Вітя «Дятел».

Чому ж, незважаючи на стільки катастрофічних «проколів» Порошенко не усуває Муженка з посади? Кажуть, що справа в особистій відданості Муженка і в тому, що Президент керується російським прислів’ям про те, що «коней на переправі не міняють». Але з такою логікою можна довоюватися до чергових сотень невиправданих жертв. І в даному випадку варто було б згадати індіанську приказку про те, що якщо ти помітив, що твій кінь здох – злізь з нього. Навіть на переправі. Навіть якщо його особиста відданість не має кордонів.

Зараз Муженко намагається зняти з себе відповідальність і за Балаклею, і за «котли». Але час невблаганно змітає піар і оголює істину. Так, у справі про катастрофу Іл-76 новий поворот. «Вітю-катафалка» (як іноді називають Муженка) почали зливати вірнопіддані: в інтерв’ю ТСН засуджений до 7 років за загибель 49 десантників і льотчиків з ІЛ-76, генерал-майор Віктор Назаров заявив, що у всьому винен його старий друг і шеф Вітя Муженко. За словами Назарова, Муженко керував операцією, а його призначили крайнім. «Це відповідальність Муженка. Він давав вказівку, а я відправляв в ГШ заявку », – заявив Назаров.

Тодішній керівник АТЦ, нині – начальник Генштабу Муженко, як запевняє Назаров, віддавав накази особисто. Загальновідомо, що в матеріалах КС є свідчення про те, що глава АТО Віктор Муженко, переглядаючи численні донесення про ситуацію навколо Луганського АП, оточеного терористами з ПЗРК, коментував так: «Хе * ня!» і «Маячня!». А після того, як інформація з доповідей підтвердилася (терористи збили літак з допомогою ПЗРК) не побачив підстав для службового розслідування: https://ord-ua.com/2016/07/04/delo-o-sbitom-il-76-ne-ssuschij-parketnyij-general-i-porvannyie-zhilyi-pogibshego-pilota/

“Шапкозакідатель, паркетний Наполеон, послідовник Жукова з Ворошиловим – так підлеглі позаочі характеризують Віктора Назарова. «Солдат не шкодувати, баби ще народять!» – цю фразу потерпілі згадували в суді не раз, коментуючи став крилатим вислів Назарова. Нібито після НП з «Іл-76» Віктор Миколайович (повний тезка Муженка) відреагував так: «Один літак збитий з трьох? Це нормально. 30% – нормальні бойові втрати ».

У те, що це дивне висловлювання мало місце, легко повірити, вивчивши матеріали депутатського розслідування причин загибелі сотень українських добровольців під Іловайськом. Прізвище Назарова фігурує і в них.

Столичне святкування Дня Незалежності в 2014 році увійде в історію, як неймовірне блюзнірство. Коли військова техніка, якої так не вистачало на війні (для цих покидьків ато), парадіровала перед колишнім міністром оборони Гелетеєм (Валєра галантерей) і Президентом Порошенком, російські танки на великій швидкості, не криючись, з прапорами, просувалися вглиб української території. А потім в упор розстріляли нашу колону в нібито «зеленому коридорі», наданому під «чесне слово російського офіцера :)».

У матеріалах комісії ВР кажуть, що про небезпеку котла керівництву було повідомлено напередодні. Там є і такий факт: коли в 10.30 святкового дня офіцери сектора Д з передового командного пункту передали до Києва інформацію про рух ста одиниць російської техніки, їм відповів начальник штабу АТО Назаров: «Ідіть нах ** труси, я вас посаджу!».

Через 2 години офіцери потривожили самого главу штабу Віктора Муженка, і почули таке «наказ»: «Не ссать! Це все х ** ня. Ми через це вже проходили ». І в той історичний день Віктор Муженко (який отримав з нагоди свята генерал-полковника) не збрехав: адже він і раніше нехтував розвідданими. Будучи допитаним на слідстві у справі Назарова, голова АТО зізнався, що не завжди читає донесення, так як 90% міститься там інформації – просто маячня. Відповідаючи на питання, що повинен був зробити Назаров в разі отримання інформації про бойовиків з ПЗРК, Муженко сказав, що … чіткого алгоритму дій на такий випадок не передбачено.

Що стосується Назарова – інформацію з передової 23 серпня, яка в разі оперативного втручання могла запобігти жахливі втрати, він назвав «панікою» і «херней». А значно пізніше, даючи інтерв’ю в статусі обвинуваченого, заявив, що не вважає Іловайськ поразкою … ”

Ми нагадаємо і інші трагедії цієї війни, за які несе відповідальність особисто Муженко.

Донецьк в подарунок Гіркіну

«Велике досягнення», відоме, як звільнення Слов’янська, насправді було зливом Донецька. За вказівкою Муженка, банді Гіркіна дозволили безперешкодно пройти зі Слов’янська до Донецька. Три тисячі терористів з усім озброєнням неспішно рухалися близько 4 годин, і були як на долоні. ЗСУ спокійно спостерігали перегрупування, патріотично налаштовані офіцери передавали координати цілей, буквально вимагаючи відкрити вогонь по рухомій колоні. Артилеристи тримали гіркінців і мотороловців на прицілі, над бандитами кружляла українська авіація, але на застосування артилерії діяла заборона Муженка. В результаті Гіркіну і Моторолі дістався мільйонне місто.

Коли це стало предметом розбору, Муженко посилався на те, що в колоні були мирні громадяни і навіть діти. Але, за словами тих кількох полонених, які дійсно знаходилися в колоні, з приблизно 3000 терористів мирних (та й то умовно) було пару десятків: дружини і матері бойовиків. У тому числі – «ополченка» Олена яка стала дружиною російського «туриста» Мотороли.

А до яких жертвам цей дивний «гуманізм» Муженка, який не побажав розстрілювати гіркінську банду привів надалі? І в гуманності чи справа або в чомусь іншому? Питання про можливу роботу Муженка на Росію виникають у військових давно. Але, чомусь не виникають ні у військової прокуратури, ні у СБУ. Які не сміють наблизитися до «військового фавориту» Президента.

Іловайський котел і День Незалежності

По Муженку, ще після Іловайської трагедії слід прийняти рішення. Під час перебування заступником Дніпропетровського губернатора Геннадія Корбана заявляв, що 22 і 23 серпня він дзвонив Муженку з новинами про те, що в Україну вторглися російські війська. Але, як і у випадку з Іл-76, Муженко нікого не слухав, повторюючи свої улюблені фрази – «Це все х ** ня» і «Не ссать».

«Я відправляв в штаб АТО дані, але Муженко і Гелетей вважали, що я сію паніку. І російські війська зайшли бойовим порядком, абсолютно спокійно », – говорив він.

У звіті комісії ВР по Іловайському котлу був такий же висновок: до розстрілу українських добровольців російської танковою дивізією привели недбалість, помилкові кадрові рішення і неадекватні дії колишнього на той момент міністром оборони Валерія Гелетея і начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України Віктора Муженко.

У тому ж звіті говорилося про хаотичному переміщенні за рішенням штабу АТО окремих частин і підрозділів між секторами, що призвело до зниження боєздатності і керованості угруповання сектора Д. Але катастрофа не затьмарила посмішок Гелетея і Муженка в святковий день 24 серпня 2014 року.

Напередодні параду 24 серпня, вислухавши інформацію про те, що російська бронетехніка в кількості понад сто одиниць на великій швидкості рухається вглиб території України, Муженко хвалився: «Ми це все проходили!». Але пізніше бравий генерал переконував ЗМІ, що інформація про перетин кордону військами РФ була отримана ним 25 серпня. На презирливе ставлення до розвідданих генерала Муженка пізніше вказали свідки в процесі слідства над Назаровим по ІЛ-76.

Після Іловайську хоробрий Муженко злякався гніву народу і вирішив відбілити репутацію. Як розповів творець прес-служби начальника Генштабу Олексій Дмітрашківський, за завданням Муженка він звернувся до послуг піарників, які обіцяли виступ на ТБ, радіо, і тп. на користь Муженка за 15 тис. доларів. Але той зажадав від Дмітрашківського вирішити питання за свій рахунок: https://www.youtube.com/watch?v=VEddtYQs3Oc

Трагедія в Донецькому аеропорту

 

Інтриги Муженка і дезорганізація управління – причина того, що під уламками завалених перекриттів в ДАП загинули українські «кіборги». До того, як керівництво операцією взяв на себе особисто начальник Генштабу Муженко, з ним цілком успішно справлялися такі офіцери, як командир 93 бригади Олег Мікац. «Кіборги» не тільки оборонялися, але навіть йшли в контратаки. Під час однієї з таких контратак «ДНРовці» так бігли, що з переляку підірвали за собою міст, що не має стратегічне значення (сто метрів вліво-вправо і військова техніка переходить через залізницю). Однак, варто було наблизитися Муженку до керівництва операцією – і відразу ж поразки.

В чому причина? Не було єдиного координаційного центру, не було системи отримання інформації, не було системи аналізу інформації, була відсутня система єдиного прийняття рішень. На лінії зіткнення взаємодія йшло на рівні особистих контактів. А в Генштабі іноді дізнавалися про те, що відбувається в ДАП з повідомлень ЗМІ. Героїчна оборона Донецького аеропорту, без сумніву увійшла в історію України, але не тому, що є Генштаб, а всупереч.

«Найбільший успіх» в Дебальцевому

Втрату найбільшого залізничного вузла Дебальцеве Муженко на повному серйозі назвав найбільшим успіхом української армії. Однак, бійці батальйону «Артемівськ» порівняли пережите ними в Дебальцеве з Іловайськом. «Нас просто розстрілювали, як у тирі» – повторив в ефірі «Громадського радіо» фразу, часто звучала після Іловайська боєць Олексій Володін: https://hromadskeradio.org/ru/programs/lyudy-donbasu/nas-prosto-rasstrelyvaly-kak -v-tyre-strelok-brdm-o-kotle-v-debalcevo

Так, точно так же, як і в історії з Іловайську, попереджати про те, що в Дебальцевому буде котел, Муженку почали задовго до того, як він виник. Увага, під Дебальцевим виникає ситуація – дивіться на карту: класичний «мішок» – сурмили волонтери «Вернись живим» ще в січні. Треба або відвести війська з Дебальцевського «мішка» і вирівняти лінію фронту, або зміцнити фланги так, щоб їх неможливо було зрушити з місця, 8000 українських бійців можуть опинитися в оточенні – писав кожен другий військовий блогер. Однак, автори «Дебальцевської операції» вперто не приймали жодних рішень, навіть вже після того, як виник «котел» …

Всупереч твердженням про блискучий вихід з Дебальцевого та відсутності там котла, бійці «Артемівська» розповіли про розстріл машин з полоненими вже після оголошення офіційного перемир’я – 16 лютого ( «режим тиші» розпочався 15-го). Сусіднє Логвинове було зайнято російськими військами 9 лютого, підписання чергових Мінських угод, до якого Москва приурочила м’ясорубку, відбулося 12 лютого, і вже тоді стався «котел».

«По всіх телеканалах йшла брехня про те, що все під контролем, хоча не було ні підвезення зброї, ні підвезення продовольства. Котел трапився по дебілізму керівництва штабу сектора С і керівництва штабу АТО, які доповідали, що все в шоколаді », – розповів ще один« артемівець »: https://www.obozrevatel.com/interview/05792-veteran-ato-iz- donetska-mestnyie-vstrechayut-nas-kak-ezhi-no-i-zhit-pod-dnr-ne-hotyat.htm

Український спецназ, якого могло не бути

Єдина причина, по якій Муженко намагався злити військовий спецназ, який тільки вставав на ноги – боязнь конкуренції бойових командирів. Формування сил спеціальних операцій – головний проект співпраці НАТО і України – гальмувався через особистісного конфлікту між Муженком та Сергієм Кривоносом. У якийсь момент Муженко почав відправляти військову еліту на передову, затикаючи нею діри. Або ж цілеспрямовано її знищуючи. Що знову ставить питання про те, чого більше в діях Муженка – особистої підлості і непрофесіоналізму або ж мова йде про зраду? Підготовка військового спецназівця занадто дорого коштує, і отже – використовуватися він повинен, як високотехнологічна зброя. Муженко ж намагався використовувати їх як рядових піхотинців. А керівництво спецназу – знищували морально. Сергія Кривоноса (https://ord-ua.com/2016/11/30/zam-komanduyuschego-sso-sergej-krivonos-putinskie-vezhlivyie-lyudi-budut-ispolzovat-potentsial-nedovolstva-kotoryij-est-v-kieve – /) – народного героя України, захисника Краматорського аеропорту, відверто виживали, створюючи нестерпну атмосферу всього лише через заздрість до його авторитету у особового складу.

Кадри вирішують геть усе

Нардеп Андрій Сенченко вважає, що за неадекватні дії і бездіяльність Муженко повинен постати перед судом: https://www.obozrevatel.com/politics/75196-senchenko-nazval-glavnyih-vinovnikov-ilovajskoj-tragedii.htm

До таких же висновків дійшла і парламентська комісія. Але поки що єдиний покараний – Назаров. Муженко продовжує хвацько крутиться на паркеті перед Президентом і розповідати про власну геніальність. А війна триває. І кожен день – нові втрати.

На героїзм рядових неможливо виїжджати нескінченно, людський ресурс небезмежний. Треба робити кадрові висновки з помилок і ламати традицію зворотної селекції – коли на найвищі сходинки піднімаються найгірші. Але – слухняні і «приємні в спілкуванні». Муженко боїться поділитися владою і тому особиста відданість підлеглих, їх догоджання замінюють професіоналізм.

В’ячеслав Назаркін – один із прикладів такого «угодовства» і дилетантизму, що призводять до людських жертв. Муженко зробив Назаркіна заступником начальника штабу АТО в найкритичніший період тільки тому, що вважав своїм товаришем. Назаркін був заступником Муженка і керував спецназом. І коли бійці кіровоградського полку спецназу (той, з якого виросли Сили спецоперацій) 29 липня 2014 потрапили в засідку, ті що вижили прийшли до висновку, що їх підставили. Назаркін відправив спецназ вглиб ворожої території під вигаданим приводом, і в цей час хтось повідомив терористам маршрут. Винним спецназівці вважали Назаркіна не тільки тому, що він тоді командував спецназом. Брат Вячеслава Назаркіна – Сергій Назаркін воює на боці ворога. А ще журналісти з’ясували, що генерал Назаркін під час Майдану виступав за силовий розгін мітингувальників і підтримував антимайдан: https://www.youtube.com/watch?v=M9fV_o-8rB4

Ось ця саме риса: готовність на все заради «Першого», швидше за все, пояснює – чому Муженко пригрів Назаркіна, а Порошенко – Муженка. У цьому сенсі Муженко – дзеркало Порошенка. Вірна особисто йому людина (нехай навіть і підозрюваний в державній зраді – якщо говорити про Назаркіна) в очах «Першого» – незамінна людина. І тому навіть зрадник, якщо вийде переконати «Першого» в відданості, що не потоне. Прихильник антимайдану В’ячеслав Назаркін за бажанням Муженка повинен був очолити сили спецоперацій, але під тиском волонтерів, з’явився «всього лише» на посаді першого заступника командувача військ оперативного командування «Захід» (хоча повинен був опинитися під арештом).

Постскриптум. Людина з ПР

 

У Муженка добре виходить хизуватися на параді. Але коли він починає особисто керувати військами – створюється враження, що він просто підігрує Росії. Сенсом життя цього військового є можливість особисто доповідати Порошенку і отримувати нагороди, в кар’єрі він досяг максимальних висот, залишилося законсервуватися в нинішньому положенні і якомога менше вникати в військові справи. Давши можливість керувати операціями тим, хто в цьому щось розуміє.

Але Муженко ще й любить війну. Або «попіаритися на війні». І тому регулярно показується «на передку». Він навіть здатний на подвиг – такий, наприклад, як віджатися «в підтримку ветеранів і бійців АТО»: https://www.youtube.com/watch?v=CLOym5hYfpc

При «злочинній владі» у Начальника Генштабу Муженка було теж все добре. З 2010-го він – командир 8 корпусу сухопутних віск, а з 2012го – заст. нач. Генштабу і наділений званням генерал-лейтенанта. Заради цього не погребував піти в депутати від ПР до Житомирської облради. Але при Президентові Порошенку його чекав справжній зеніт слави. Під час війни він отримав найвище військове звання – Генерал армії України.

Чому? Йому вдалося переконати «Першого» думкою про те, що він єдиний, хто може йому забезпечити особистий захист і виконати будь-який наказ. А Порошенку, заради впевненості в тому, що його захистять від народу, який може повстати, готовий закривати очі не тільки на грішки, але і на справжню гнилість підлеглих. Янукович спирався на МВС, а Порошенко розраховує – якщо що – сховатися за спинами армійців. Муженко гарантує лояльність армії і захист Адміністрації Президента від гіпотетично можливого чергового Майдану. І ось за це Порошенко готовий пробачити йому все.

Треба сказати, що військові експерти в оцінках Муженка розходяться. Деякі називають його хорошим господарником, але ніяк не стратегом і полководцем, а інші просто рекомендують повісити.

Усереднена думка відповідає кличці в Генштабі – «Вітя-дятел». Ще одна поширена думка зводиться до того, що на посаді НГШ Муженко – це політична фігура, всього лише виконавець. Адже ДАП, Іловайськ, Дебальцеве – політичні рішення Верховного, виконані Муженком. Для прикладу: в Іловайському котлі громили добробати, що фінансуються Коломойським, а ЗСУ не рушили з місця, щоб їм допомогти.

Повертаючись до справи Назарова, з якого ми почали: незважаючи на цілком зрозумілу ненависть потерпілих до цієї постаті, більшість його колег зі ЗСУ впевнені, що він перетворився в жертовного козенята, якого віддали на заклання, щоб збити хвилю по Балаклії в суспільстві. Кажуть, в Балаклії під дахом «господарника» в нахабну списали то, що було просто вкрадено, і що «зверху всі в частці». Що охорона складів стратегічного значення була організована абияк цілком свідомо. А ще кажуть, що Назаров не ідіот, а надто зарозумілий чоловік, який себе переоцінив. Ідея з військовим судом, кинута як рятівний круг, і нова експертиза не знайшли підтримки в суспільстві, і тоді Назаров почав компанію по самопорятунку. Хоча Муженко обіцяв не кидати: врешті-решт, Назарова так і не усунули від виконання обов’язків і навіть не взяли під варту в залі суду, але він почав нервувати, а це може обернутися для Муженка дуже і дуже погано. Зрештою, коли Муженко стане занадто ненависним військовому співтовариству, для Президента стане очевидним, що від нього пора позбавлятися. І чим швидше, тим краще.

Джерело: https://ord-ua.com/