Про військових і “господарів життя” …

Світлина від Valeriy Ronin.

Є у Піночета така цитата про цивільних – “Коли приходить небезпека вони волають до Бога і солдата. Коли небезпека минула – про Бога забувають, а солдата засуджують “… Це мені одну ситуацію нагадало ..
Сама ситуація вже начебто всім відома – в Києві, на зупинці маршрутки сталося вбивство. Військовий вбив цивільного. Ножем, спеціально для цієї мети купленим в найближчому магазині. Зарізаний цивільний – кухар якогось закладу в Одесі і член місцевого бійцівського клубу .. Або клубу бойових мистецтв (що по-моєму один хер). За заявами знайомих був нешкідливий, як агнець невинний. А причиною вбивства, беззахисного цивільного злісним воякою, нібито було всього лише зауваження з приводу черговості заходу в маршрутку. Крім того, військовий НІБИ був під дією наркотиків, що прямо на місці визначив знаходився неподалік знайомий вбитого .. Ось так, прям, без експертизи і аналізів – взяв і визначив .. На око, так би мовити. Треба ж, який досвідчений нарколог попався .. Далі новини та соцмережі наповнюються співчуттями і тоннами бруду в сторону військових. Що ж, це закономірно ..
І тільки через пару днів з’являються обережні публікації на захист офіцера. Якого “беззахисний кухар” намагався виштовхати з маршрутки, бо йому не сподобалось наявність у хлопця УБД. Думаю, швидше за все офіцер просто хотів уточнити у водія умови проїзду пільговикам, а кухарю не сподобалося – а якого це хера тут вояки зі своїми УБД сновигають, заважають жити господарям життя .. І судячи по зображеннях убитого, саме до “господарям життя” він себе і зараховував .. Подивіться уважно. Лощена фізіономія, самовпевнений погляд, понтові фотки в боксерських рукавичках .. Знайомий типаж? І ось, “господаря життя” вбивають .. Причому це робить військовий, чия функція і сенс усього життя (на думку цивільних) – всіляко їх захищати. Типу, “нехай там собі воюють як хочуть, аби нам тут жити не заважали” .. Даю гарантію – якби цивільного вбив не військовий, а інший цивільний – ніякого резонансу б не було.
Альо маємо шо маємо, і я дуже сильно сумніваюся що вбивство сталося на рівному місці. І приблизно уявляю як потрібно було цього кухареві-рукопашника психологічно (а може і фізично) додовбати бойового офіцера, щоб той зірвався і пішов купувати ніж.
А причина дуже проста. Презирство цивільних. Так, армія у нас займає одне з лідируючих місць по довірі населення. Але це не говорить про те що у нас так вже сильно люблять військових. Це означає що всі інші держструктури люблять ще менше. А реально, до військових позитивно ставляться наші близькі та небайдужі люди. Є ще категорія фейсбукових страждальців, що постять сльозливі коменти під новинами про втрати, а також військові фотки на професійні свята. І ВСЕ!!! Всім іншим – в кращому випадку ПОКУЙ !!! А в гіршому – військових сприймають як якийсь особливо брудний і зневажаються обслуговуючий персонал. Для таких цивільних війна відбувається на іншій планеті і на екранах телевізорів. “Розумному в армії робити нічого”. “Який мені сенс йти вмирати за інтереси олігархів”. “Нехай йде в армію, якщо більше ні на що не здатний”. Знайомі фрази ??? Нї, в очі цього не скажуть … Засцуть. Можна ж і по морді вихопити. Але подумають. Або в фейсбуці напишуть.
У сучасному суспільстві потреблядства, повагу завойовують не моральними а матеріальними досягненнями. Заробляєш мало – ти гівно. А військові у нас завжди заробляли не дуже, по крайній мірі в співвідношенні необхідна кваліфікація / напряги по роботі / одержувана зарплата. І людина, який ризикував життям на війні на благо цього суспільства сприймається не з належною повагою, а скоріше як дивний дурник-невдаха. У той же час, повагу виражається до тих, у кого більше грошей, дорожче тачка і товща харя. Вони вважають себе “господарями життя” і не здогадуються що життя (як і гроші і тачку) досить легко втратити. Легше ніж їм здається.
А військовим в свою чергу теж варто задуматися. Про те як захищати наші права. Про те як організовувати зв’язок і організовуватися між собою. Про те що людина звільнився з армії все одно залишається військовим. Про те що треба підтримувати один одного. У службі, в побуті, в тилу і на передовій. Треба об’єднатися – для захисту, для підтримки, для самореалізації. Для ведення бізнесу у мирному житті, в кінці кінців. Бо гроші військовим теж потрібні. І коли в Україні з’явиться повноцінне військова спільнота – армія буде асоціюватися з успіхом і престижем. Я не суддя, і навіть не очевидець ситуації. Мене там не було. Я не знаю персонально нікого з учасників трагедії. Але я вмію зіставляти факти і робити висновки. Я не виправдовую вбивство. І мені шкода що хлопця з 72 омбр посадять за необдуманий вчинок. Але цей хлопець, ціною власної свободи послав чіткий сигнал тим хто продовжує вважати армію “нижчою кастою”. Поважайте військових. Чи не поступайте, як хамло, по відношенню до військових. Не порушуйте їх права. Чи не погрожуйте військовим. І все буде добре.

Valeriy Ronin

Advertisements

В той день мацкалі знищили 100000 українців. Ми все пам’ятаємо, тварюки!

75 років тому було скоєно одне з найкривавіших злочинів більшовиків на території України – підрив ДніпроГЕСу, наслідки якого забрало понад 100 000 життів мирного населення.
Станція була замінована заздалегідь (до початку серпня) 157 полком НКВС, Використовувалося більше 20 тонн вибухівки – амоналу, керував операцією інженер-полковник Епов Борис Олександрович. повідомляє http://www.bbcccnn.com.ua/

8 серпня 1941 дві дивізії Вермахту (9-я і 14-я) підійшли до Запоріжжя, червона армія (18-я, 9-а армія з прикріпленими окремими частинами) була повністю деморалізована і після перших сутичок початку відступ, командування дало наказ на підрив ДніпроГЕСу.

Близько 20:15 пролунав вибух на станції і був утворений пролом понад 165 м, спровокував хвилю заввишки близько 30 метрів, яка змила прибережну міську смугу, хвиля докотилася до о. Хортиці і дійшла до сусідніх міст – Нікополя і Марганця.

Хвилі вбили понад 100 000 життів населення, знищили Запорізьку флотилію, незліченна кількість людей залишили без дахів над головою, частини німецького Вермахту лише спостерігали в біноклі, де розігралася драма загибелі сотень тисяч людей.

Далі представляємо Вам архівні фото, підібрані за відкритими джерелами:

   

«Щоб бути більш злими, більш рішучими, більш вимогливими до себе»

Визначено місце та час (або точний, або обмежений часовий проміжок) для 45-и із 47-и вбитих 20 лютого 2014 р. Героїв Небесної сотні:

1. Арутюнян Георгій – 08:59:34 2. Вайда Богдан – 09:00:37 3. Шимко Максим – 09:07:1609:07:46 4. Сольчаник Богдан – 09:08:15 5. Саєнко Андрій – 09:08:34 6. Коцюба Віталій – 09:10:11 7. Братушко Олексій – 09:10:37 8. Ільків Богдан – 09:11:55 9. Аксенин Василь – 09:16:5909:17:50 10. Мойсей Василь – 09:17:4009:17:57 11. Тарасюк Іван – 09:18:0809:19:02 12. Дмитрів Ігор – 09:21:59 13. Дигдалович Андрій – 09:22:51 14. Байдовський Сергій – 09:24:48 15. Бльок Іван – 09:24:2009:29:40 16. Войтович Назар – 09:22:5809:26:52 17. Мовчан Андрій – 09:26:3109:26:53 18. Кемський Сергій – 09:28:32 19. Дзявульський Микола – 09:28:38 20. Опанасюк Валерій – 09:28:42 21. Корнєєв Анатолій – 09:29:21 22. Костенко Ігор – 09:29:2909:29:38 23. Бондарчук Сергій – 09:29:2709:29:35 24. Щербанюк Олександр – 09:29:37 25. Гриневич Едуард – 09:41:41 26. Жаловага Анатолій – 09:43:3609:43:53 27. Ушневич Олег – 09:43:1209:43:15; 09:44:4209:44:45 28. Жеребний Володимир – 09:44:53 29. Варениця Роман – 09:46:22 30. Точин Роман – 09:47:11 31. Паращук Юрій – 09:48:5709:48:58 32. Ткачук Ігор – 09:49:08 33. Зубенко Владислав – 09:49:1109:49:19 34. Голоднюк Устим – 09:54:36 35. Пантелєєв Іван – 09:54:53 36. Гурик Роман – 09:56:28 37. Котляр Євген – 09:56:36 38. Паньків Микола – 10:07:1510:07:33 39. Царьок Олександр – 10:21:3110:21:52 40. Чаплінський Володимир – 10:26:53 41. Чміленко Віктор – 10:28:29 42. Шілінг Йосип – 10:28:43 43. Полянський Леонід – 10:31:37 44. Храпаченко Олександр – 11:29:54 45. Мельничук Володимир – 16:57:55 46. Смоленський Віталій – час і місце не визначені 47. Пехенько Ігор – час і місце не визначені

10 заповідей справжнього Воїна.

Світлина від Thor Steinar Ukraine.

10 заповідей справжнього Воїна.

➊ Ми є те, що про себе думаємо.
(Все, що відбувається – наслідки наших думок, тому контролюй те, про що думаєш. Переможець не думає як жертва.)

➋ Вір в себе.
(Не говори: “Я не можу цього зробити”. Замість цього питай себе: “Як я можу це зробити?”. Так ти знайдеш спосіб).

➌ Перемагай і не бійся поразок.
(Прагни бути кращим, але не бійся помилок і невдач. Вони – твої найкращі вчителі.)

➍ З’єднай розум, тіло і дух воєдино. Твої вороги бояться не тебе, а Воїна в тобі.
(Тіло – твоя зброя, дух – її сила, розум – вміння. Тільки разом вони здатні успішно боротися і перемагати ворогів.)

➎ Дій швидко і рішуче. Сумніви в собі – найлютіший ворог Воїна.
(Роби вибір усвідомлено. Зробивши вибір, ніколи не сумнівайся і не шкодуй про нього. Дерево падає, поїдене хробаками. Не дозволяй черв’якам сумнівів руйнувати твій дух і розум.)

➏ Нічого не бійся. Воїна можна знищити, але перемогти – ніколи!
(Можна знищити тіло Воїна, але не можна зламати його волю і дух.)

➐ Не зраджуй вчителів і друзів.
(Зраджуючи тих, хто йде з тобою по одному шляху, ти зраджуєш свій Шлях і самого себе.)

➑ Не будь зарозумілим.
(Ніколи не вважай себе кращим за інших. Всі люди різні, і у будь-якого можна чогось навчитися. А розум, закритий щитом марнославства, нездатний осягнути щось нове.)

➒ Будь бездоганний. Не шкодуй себе і не потурай собі.
(Перед обличчям можливого щосекундної смерті людські слабкості нераціональні. Коли Воїн бездоганний у всьому, він захищений від випадковостей і докорів.)

➓ Працюй над собою. Немає межі досконалості.
(Ніколи не зупиняйся на досягнутій меті, завжди є до чого ще прагнути. Тільки удосконалюючи себе, Воїн стає сильнішим.)

Світлина від Thor Steinar Ukraine.

Ігор Овчар: Україна де-факто не Республіка

Ігор Овчар: Україна де-факто не Республіка

Нинішня “держава” – не українська, не людська. Така пост-совкова злодійсько-олігархічна “держава” має бути знищена разом з її власниками та гарантами, тобто разом з олігархією.

Україна де-факто не Республіка
В Україні нема справедливості ні для кого.
В Україні нема національної правоохоронної системи
В Україні нема суду та правосуддя
В Україні нема вільної економіки, вільного пдприємництва
В Україні нема справжнього профспілкового руху
В Країні нема права власності, права та основоположні свободи людини знехтувані
В Україні нема місцевого самоврядування, місцеві громади, як традиційна українська складова, як правило, відсутні.
В Україні нема української нації, як суверена.
Нам навіть в Конституцію вписали ще якийсь “Український народ”, хоча я не розумію чим він за задумом авторів відрізняється від української нації, бо в Конституції ці поняття вжиті окремо.
Чому нема нації? Бо нема у більшості населення гідності, а поміж окремими українцями – загальнонаціональної єдності, свідомої солідарності. Українець не відчуває себе в своїй державі та країні сувереном, хазяїном, господарем. Традиційне для всієї території України поняття “громада” фактично нівельовано до “народ” в значенні “населення”. Справжнє українське розуміння та відчуття громади фактично вбите комуно-большевиками, совком та нинішнім пост-совком. Колись різного штибу пост-совкові злодії навіть квазі демократичну партію створили з назвою “Громада”, щоб спаскудити саме слово. Точно за тими ж мотивами було створено квазі демократичну партію “Солідарність”. Мало того, демократичними себе вважають чи не всі решта “політичні партії”, що були і є виключно “лідерськими”, а точніше – приватними, феодальними, совковими утвореннями-угрупуваннями.
Отже в Україні немає справжньої демократії, немає торжества справедливості, поміж українцями немає солідарності, на більшості території України відсутні навіть місцеві громади. Отже України, як Об’єднаної Громади – не існує.
Нам навіть в Конституції брешуть про наявність в Україні Республіки та про життя, здоров’я українця, як про найвищу цінність для держави Україна. Всі притомні українці чудово розуміють, що такі декларації – цинічна, маніпулятивна брехня, що давно спростована українськими реаліями.
Отже брехня та злодійство – основа української політики, політики в Україні та на Україні. Бо якщо ти не брешеш та не крадеш, то шансів у тебе прийти до влади в сучасній пост-совковій, напівфеодальній олігархічній “державі” – просто нема. Досі не було – так точно.
Отже нинішня “держава” – не українська, не людська. Така пост-совкова злодійсько-олігархічна “держава” має бути знищена разом з її власниками та гарантами, тобто разом з олігархією. Українцям потрібна Республіка, де панує демократія. Демократія, як влада народу, що є нічим іншим, як об’єднаною українською мовою, історією та спільним майбутнім українською громадою.
І наостанок.
Я не вірю, що Порошенко, який обіцяв знищити совок та олігархію в Україні – говорив це щиро. Бо діла його говорять голосніше за його слова. Так що я давно не дивуюсь його чисельним обмовкам. Такі обмовки – лише фрагменти його справжнього єства, що іноді мимоволі вискакує з брехливого рота в запалі цинічно-патріотичної риторики.
Отже справжніх докорінних змін (радикальних реформ) в Україні “зверху” – не буде. І не буде їх доти, доки не буде справжньої революції гідності на місцях, тобто в громадах. А революція на місцях можлива лише за умови революційного переосмислення власного єства кожним українцем. Українцем, незалежно від національного походження його батьків. Переосмислення в контексті поняття власної гідності.

Ігор Овчар.

ВІД НИХ СМЕРДИТЬ (па) РАШЕЮ. Теле і радіоведучі-реваншисти, -українофоби, -рашисти

Вони ставлять питання з позиції росії – у докір і звинувачення України. Будучи ментальними росіянами, абсолютно чужими українському національному характеру й світогляду, з начисто відсутнім геном українства, постійно перебувають в російському інформаційному полі та дискурсі, беручи звідти теми для своїх ефірів. Спілкуються з патріотичними політиками, громадськими активістами і експертами як слідчі слідчого комітету рф. Хтось м’якше, хтось жорсткіше допитуючи жертву. Або як білі колоністи з місцевими туземцями – задля розваги і потіхи. Чи як рускіє барини з українськими холопами. Для них українці завжди і у всьому винуваті, роблять все не так, як треба, постійно все псують. Вони щосили дискредитують добровольців, націоналістів, громадянських активістів, подаючи їх в кращому випадку – суспільно небезпечними емоційно чи психічно неадекватними хуліганами, радикалами; в гіршому – ектстремістами, терористами, мародерами, гвалтівниками, вбивцями. Говорять про них як головних розхитувачів ситуації, що несуть велику загрозу для (удаваної) стабільності. Доклавши максимум зусиль для очорнення добровольців, такі журналісти на четвертому році після Революції Гідності взялися за ЄвроМайдан, який “палив безневинний беркут”, що захищав конституційний лад, виконуючи свій професійний обов’язок. Раніше побоювалися, але тримаючи носа по вітру відчувають настрої влади і антимайданівський реванш, якому самі сприяли – спочатку обережно, потім все відкритіше. Вони дедалі активніше намагаються нав’язати російське бачення щодо оцінок Майдану. Протестувальники – екстремісти, “беркут” – захисник порядку. Почали розстрілювати не правоохоронці, а хтось із збурювачів спокою – тобто самі себе для навмисного загострення. Майдан організували олігархи, використавши радикально налаштований елемент для повалення законної влади. Якби не Майдан – не було б і війни. Отже російська агресія – закономірний і логічний наслідок Революції Гідності. Тому це українці винуваті, а не росіяни, які діють виходячи з власних державних інтересів, що повністю збігаються з настроями проросійськи налаштованих громадян України. Для таких журналістів зрадницькі і капітуляційні для України “мінські угоди – понад усе!”. А надто в пункті про передування виборів виведенню іноземних військ з окупованих територій. Це Україна гальмує мирний процес, зволікаючи з повною і безумовною імплементацією політичної частини домовленостей, зокрема щодо надання особливого статусу ОРДЛО та амністії учасників бойових дій з боку т. зв. “л/днр”. Отже це Україна хоче продовження війни, а не росія, яка прагне миру і все для цього робить. Одна з місій таких журналістів – постійне залякування українців можливою ескалацією військового конфлікту, аж до повномасштабної агресії в разі зайвої (на їхнє переконання) військово-диплоаматичної активності України у захисті своєї території. Їхня улюблена фішка в цій темі – “ато путін нападе”: введе додаткові війська, надішле літаки, почне бомбардувати великі міста, стріляти ракетами, зрештою – у нього ж ядерна зброя. Подібні регулярно повторювані месиджі мають на меті упокорити Україну ворогу, паралізувати волю українців до спротиву, вселити думку про його цілковиту марність і небезпечність, змусити піти на виконання усіх забаганок агресора, щоби не було ще гірше. Представники п’ятої інформаційної колони залюбки підхоплюють і енергійно роздмухують у своїх ефірах будь-які критичні зауваження на адресу України з-за кордону. Якщо, приміром, в Польщі сказали, що українці чинили геноцид поляків, значить так воно і є і українці мають покаятися. Якщо в Польщі “Волинська трагедія” – “волинська різанина”, то значить різанина, і саме таке формулювання звучить в українському ефірі. Якщо в Польщі хочуть відставки В’ятровича, то він неодмінно має залишити посаду і хто він взагалі такий та по якому праву розпалює міжнаціональну ворожнечу – нехай забирається геть, досить сварити народи. Якщо Угорщині не сподобався прийнятий Верховною Радою Освітній Закон, то він має бути негайно скасований, переписаний з урахуванням усіх озвучених зауважень. Якщо на Закарпатті є чимало угорців, які навіть не знають української, мають подвійне громадянства, а на адміністративних будівлях висять угорські державні прапори – то нехай так і буде і екстремісти не ті, хто повісив їх, а ті, хто хотів зняти. Це не Угорщина винувата, що диктує свої умови Україні, а Україна, що противиться цьому. Це не угорці роздмухують сепаратизм в Україні, а українські націоналісти-радикали підривають спокій, провокують конфлікти. Ну і само собою – декомунізація, демонтаж радянських пам’ятників, перейменування вулиць; запровадження мовних квот для захисту української; блокування російських соціальних мереж і позбавлення прокатних посвідчень рос. серіалів та заборона в’їзду акторів, що підтримали путіна – все це нікому не потрібні, неправильні речі, які не на часі і тільки розколюють. Ну а концерти ані лорак, таїсії повалій і світлани лободи в Україні – це супер! Як і творчі вечори “кримнашиста” костянтина райкіна. А ті, хто їх зривають далекі від культури й мистецтва паршивці-невігласи.
В ефірах таких ведучих завдяки дотриманню ними чітко сформованої певної лінії здійснюється редакційна політика на десуверенізацію України, позбавлення суб’єктності на міжнародній арені, гальмування процесу відродження національної пам’яті. Іде безперервна атака на все, що являє собою українську ідентичність. Це щоденна (па) раша тудей в українському теле і радіоефірі.

1. Володимир Полуєв, 112-й

До 112-го працював на одеському антиукраїнському каналі АТВ регіонала-українофоба і кримінального авторитета Ігоря Маркова (“Марадона”). У 2013 році був замголовою т. зв. “Євразійського клубу Києва” і лектором з “основ євразійства”. На цьому відео сидить поруч з майбутнім втікачем-“новоросом” Віктором Роговим на тлі прапорів проросійських організацій, які кликали в Україну путіна.

 

Результати понад дворічного моніторингу полуєвських ефірів – тут.
2. Василь Голованов, NewsOne

Генпродюсер мураєвського каналу. Актор київського театру “Чорний квадрат” і російський серіалів. До приходу на НьюзВан працював від першого дня заснування на захарченківському 112-ому, був там бренд-войсом. Озвучував промо-ролики чи анонси з таким надривом, ніби на унітазі тужився.

Хоча формально і громадянин України, але в усьому – убеждьонний рускій чєлавєк. Душою і серцем з расєєй-матушкой. Агресивний мовоненависник. Під час однієї з ФБ-суперечок, в яких не приховує свого зверхньо-зухвалого ставлення до всього українського, порадив захисникам державної мови “укусить друг друга за хвост, образовыая круг возмущения”.

Серед іншого, коли вів ефіри на 112-ому, “уславився” запитанням: “Говорят, послушай женщину и сделай наоборот. Не это ли как раз и происходит сейчас в отношениях между Украиной и Россией? Так ли уж всегда однозначно плохо для Украины то, что ей предлагает Россия?. Типу, війна, окупація, понад 10 тисяч вбитих, закатованих росією українців – “не в счет”. Всі ці Іловайськи, Дебальцеви, Іл-76… Подумаєш…
Ведучий NewsOne Василь Голованов – за акредитацію українських журналістів в “л/днр” “Каталонський” тренд проросійських медіа України

Вшанували русофіла

https://www.facebook.com/oleksiy.mazur/posts/95923…

Емоційний градус анонсу
https://www.facebook.com/oleksiy.mazur/posts/796313160503494

Російськомовний ведучий 112-го каналу, бренд-войс “лідера інформаційного мовлення” васілій голованов познущався над прихильниками української, порадивши їм “укусить друг друга за хвост, образовывая круг возмущения”. Так він відповів на закиди в русифікації ефіру “Вечірнім праймом”.

https://plus.google.com/+MediaSposterigach/posts/j…

Ведучі-русофіли 112-го каналу василь голованов і віолета трикова НАПОЛЯГАЮТЬ на виконанні Україною 9 пункту протоколів з імплементації мінських домовленостей, згідно з якими – спочатку вибори, потім контроль над кордоном.

https://plus.google.com/+MediaSposterigach/posts/H…

Проросійські ведучі 112-го каналу ставлять запитання у звинувачення і докір Україні, з позиції росії, проявляючи непідробну турботу про окупаційну владу Криму https://plus.google.com/114205940197057947503/post…

Під час Громадянської блокади Криму проросійський ведучий 112-го василь голованов все непокоївся, як же там, без світла, звичайні жителі – лікарні, школи, дитячі садочки, пологові будинки https://plus.google.com/114205940197057947503/post…

Рашистське кодло ведучих на 112-ому: голованов, трикова, полуєв
https://plus.google.com/114205940197057947503/post…

Ведучий 112-го каналу василь голованов в ролі ворожого безпілотника
https://plus.google.com/114205940197057947503/post…

василь голованов розпитує Андрія Лисенка, ніби намагається вивідати важливу для окупантів інформацію https://plus.google.com/114205940197057947503/post…

василь голованов поремствував, що ЗСУ повернули техніку занадто швидко, бо якби вона стояла на потрібній відстані, то не встигли б. Мовляв, хитрують українці, не так далеко відводять техніку, як належить. https://plus.google.com/114205940197057947503/post…

3. Віолетта Трикова, 112-й

 

Актриса російських серіалів, екс-напарниця Голованова, тепер – Полуєва

Ведуча 112-го Віолета Трикова разом з польськими шовіністами звинувачує українців у геноциді поляків

Ведуча 112-го Віолетта Трикова залякує українців ядерною кнопкою путіна

“112 друзів путіна”: канал захарченка-зубрицького атакує українську ідентичність

ВІОЛЕТТА ТРИКАЄ

Ведучі-русофіли 112-го каналу василь голованов і віолета трикова НАПОЛЯГАЮТЬ на виконанні Україною 9 пункту протоколів з імплементації мінських домовленостей, згідно з якими – спочатку вибори, потім контроль над кордоном.

https://plus.google.com/+MediaSposterigach/posts/H…

Із серії “112 друзів путіна”: віолета трикова і володимир полуєв https://plus.google.com/114205940197057947503/post…

Для ведучої 112-го каналу віолети трикової руслан коцаба – політв’язеньhttps://plus.google.com/114205940197057947503/post…

Журналісти-рашисти на 112-ому https://plus.google.com/114205940197057947503/post…

Зневажливі висловлювання російськомовної, проросійської ведучої 112-го каналу, акторки російських серіалів віолети трикової про український патріотизм і синьо-жовту символіку:

https://plus.google.com/+MediaSposterigach/posts/T…

Російськомовна ведуча 112-го каналу віолета трикова вважає відстоювання українцями свого права на українську в українському ж ефірі “искаженным чувством патриотизма”, а ідентифікацію національності за мовою – “паскудством”:

https://plus.google.com/+MediaSposterigach/posts/S…

Ведуча 112-ого каналу віолета трикова асоціює український патріотизм з… кримінально караним діянням

https://plus.google.com/+MediaSposterigach/posts/J…

4. Євгенія Скорина, 112-й

Для недолугої ватної ведучої 112-го каналу Євгенії Скорини окупація росією України – не злочин

5. Ганна Степанець, 112-й

Веде ефіри у базарному стилі. Примітна потоками свідомостями. Словесні проноси рясніють словами-паразитами: “ну-услушайте,значит,действительно,да-а?”. Має підкреслено російську вимову й інтонації. 

Ведуча 112-го аня стєпанєц поглузувала з української формули історичного примирення з поляками

Ведучі 112-го Вова Полуєв і Аня Стєпанєц: “Ідеї Земана – у життя!”

Як ведучі 112-го Вова Полуєв і Аня Стєпанєц Україну до капітуляції перед путіним примушують

Проросійські маніпуляції на 112-ому: 70 % українців готові на будь-які компроміси заради миру

6. Наташа (1960 р.н.) Влащенко, генпродюсер і ведуча трьох ток-шоу на каналі ZIK, прийшла на канал зі 112-го, засновник і головред журналу “Публичные люди”

Головні “досягнення” влащєнкі і її команди – це стирання української ідентичності каналу, уподібнення до 112-го і НьюзВану, захаращування ефіру опоблоківським та іншим українофобським мотлохом, звільнення патріотичних співробітників.

Повідомлення про підозру генпродюсерці ZIKу Наташі Влащенко: за українофобію на патріотичному каналі

Ведуча-генпродюсерка телеканалу ZIK Наташа Влащенко вважає російсько-українську війну громадянською?

Тепер на ZIKу українець ризикує отримати по мармизі. За мову і патріотизм

Приклад мовного расизму креативної продюсерки ZIKу наташи влащєнкі

https://plus.google.com/+MediaSposterigach/posts/g…

“Дроздів та іншої пернатої дріботи повно. ЧОРНОГО ВОРОНА немає…
https://www.facebook.com/oleksiy.mazur/posts/985773601557448

“Креатив” від наталії влащенко
Першими жертвами “руского міра” наталії влащенко на каналі ZIK стали брати Капранови: їхню програму миттєво закрили після критики “духовних скрєп” нової креативної продюсерки
https://www.facebook.com/oleksiy.mazur/posts/984287848372690

Телеканал ZIK забанив мене на своїй ФБ-сторінці
https://www.facebook.com/oleksiy.mazur/posts/985247968276678

7. Роксана Руно, ведуча “ZIтKнення” на ZIKу, прийшла на на канал зі 112-го

Для Руно антиукраїнська, андидержавна позиція всього лише альтернативна точка зору, яка обов’язково має бути присутня в українському ефірі. Надто – під час війни з росією, коли Україна бореться за свою Незалежність. Залюбки надає ефіри затятим українофобам усіх мастей і національностей, зокрема червоненкам, долинським, добкіним, вілкулам тощо.

Ведуча “ZIтKнення” Роксана Руно прагне бійки в студії?

Ефіри за участю Євгена Червоненка – це українофобія, мова ворожнечі, хамство, сексизм

Українофобія Євгена Червоненка як джерело антисемітизму

8. Марина Бердичевська, радіо “Вєсті”

Блєф і хуцпа Марини Бєрдічєвської. Ведуча і досі заперечує належність радіо “Вєсті” Клименку

Розповідаючи про трагедію Бабиного Яру, Марина Бердічевська на “Вєстях” говорить тільки про євреїв

На радіо “Вєсті” віншували самуїла шварцбарда – вбивцю Симона Петлюри

На радіо “Вєсті” слухачів лякають амністією учасників АТО

На радіо “Вєсті” чекають, коли Україна буде ГОТОВОЮ до капітуляції перед путіним

9. Діана Панченко, NewsOne

Ведуча мураєвського каналу NewsOne реабілітує “беркут” і захищає “куликове поле”

Тигран Мартиросян, Ростислав Сухачов, Макс Назаров – всі з НьюзВану. Всі одного поля ягоди. Як на підбір.

10Андрій Куликов, “Громадське радіо”

“Куликове поле” (АНТИ-) української ліберальної журналістики. Ведучий

“Свободи слова” й очільник “Громадського радіо” андрій куликов вважає,

що з так званими “л/днр” треба не воювати, а… розмовляти. І не

засуджувати їх за “віру”
https://www.facebook.com/oleksiy.mazur/posts/731602766974534

«Вся денеерівська сутність андрія куликова в одному питанні»

plus.google.com/114205940197057947503/posts/VMDQkUWLwxi

По слідах андрія куликова…

… йде голова ГО «Телекритика», медіаексперт і викладач журналістики Діана Дуцик

plus.google.com/114205940197057947503/posts/YRVugqtstci

На «Громадському» уникають слів «наші» і «герої», коли говорять про

НАШИХ ГЕРОЇВ, і «бандити» та «терористи», коли розповідають про БАНДИТІВ

і ТЕРОРИСТІВ «л/днр». Як повчає журналістиці на майстер-класі в

Українському Католицькому Університеті «громадянка» Настя Станко: plus.google.com/114205940197057947503/posts/TfYa9EdS4Xq

ЛІБЕРАЛЬНА КАТІВНЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КАТОЛИЦЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ www.facebook.com/oleksiy.mazur/posts/736688853132592

Донецькі метаморфози Лесі Ганжи. Оце так з’їздила…

www.facebook.com/oleksiy.mazur/posts/629670000501145

Курва деенерівська!

www.facebook.com/oleksiy.mazur/posts/630458010422344:0?pnref=story

ПЕРЕЛІК НЕПОВНИЙ І ПІДЛЯГАЄ РОЗШИРЕННЮ. ВОНИ МАЮТЬ СТАТИ ПЕРСОНАМИ НОН-ГРАТА В УКРАЇНСЬКОМУ ЕФІРІ.

Олексій Мазур

Лаврін Капуста: отаман “ангелів смерті”

У багатьох дослідженнях періоду національно-визвольної війни українського народу 1648 –1654 років зазначається, що у цей час козацька розвідка Богдана Хмельницького була однією з найефективніших у тогочасній Європі. 
У той же час документальних свідчень функціонування в Україні у зазначений період окремого розвідувального відомства не виявлено. Натомість у хроніці часів козаччини є письмові згадки про розвідувальну діяльність, що сприяла втіленню стратегічних планів, та ієрархію осіб, які брали участь в організації цієї справи. У цій ієрархії особливе місце посідає гадяцький полковник Лаврін Капуста.

Про дату народження та молоді роки майбутнього очільника козацької розвідки достовірної інформації немає, як і про обставини його призначення на цю відповідальну утаємничену посаду. Зрештою, правильніше слід говорити не про призначення на посаду, а про довіру гетьмана виконувати при ньому особливі функції. У одному з досліджень зазначається, що Лаврін Капуста став “очима і вухами” Богдана Хмельницького, прийшовши на зміну Максиму Кривоносу. Той нібито якось зауважив, що йому ліпше шаблею в бою махати і полком командувати, ніж займатися розбиранням перехоплених листів, перевіркою різноманітних відомостей і чуток, засиланням у стан супротивника надійних гінців. При цьому порекомендував на своє місце сотника Лавріна Капусту, який “з молодих та ранніх”, “знає стільки мов, скільки й сам Богдан”, “бував з гетьманом ще у Франції”. Мабуть, малася на увазі участь козаків на прохання французького короля у битві під Дюнкерком.

Відомо, що у 40-х роках XVII століття Лаврін Капуста перебував у Запорозькій Січі, у квітні 1648 року брав участь у повстанні реєстрових козаків у Кам’яному Затоні, разом з якими приєднався до української армії під проводом Богдана Хмельницького. Пізніше був учасником Жовтоводської, Корсунської та Пилявецької битв. У листопаді 1648 року він за наказом гетьмана здійснив на чолі окремого корпусу похід на Городок і Перемишль. Є неодноразові згадування про нього як гадяцького полковника. А в лютому 1649 року Б. Хмельницький призначив його суботівським городовим отаманом. Саме так зазначається в історичних документах. Це свідчило про особливу довіру. У Суботові знаходився родовий маєток гетьмана. І хоч ні за розмірами, ні за кількістю жителів цей хутір до статусу міста аж ніяк не дотягував, і тут цілком вистачило б і сотника, Б. Хмельницький все ж робить полковника Л. Капусту городовим отаманом, підносячи тим самим його вагу серед свого оточення.

Завдяки такому наближенню до себе відданого і перевіреного в екстремальних ситуаціях козацького полковника Богдан Хмельницький зміг неодноразово убезпечитися від неодноразових підступних намірів ворогів отруїти або вбити його. Справа в тому, що Лаврін Капуста одночасно займався як розвідувальною, так і контррозвідувальною роботою. Перебуваючи у Суботові, він перший звернув увагу на підозрілу поведінку дружини Б.Хмельницького Мотрони, а згодом отримав і докази тому. У перехоплених листах, які за дорученням польських магнатів писав їй Чаплинський, давалася вказівка отруїти чоловіка, за це призначалася велика винагорода. Мотрона була заарештована і після допитів зізналася у зраді.

Завдяки добре налагодженій своєрідній службі внутрішньої безпеки у травні 1649 року вдалося запобігти замаху на гетьмана, організованого польським шпигуном Яковом Смяровським. Поляки, дізнавшись що в оточенні гетьмана є незадоволені, завербували цього православного шляхтича, який був колишнім підстаростою Черкаським. Знаючи про це, поляки доручили йому організувати вбивство Хмельницького. Він отримав 50 бланків-привілеїв на шляхетство, куди потрібно було лишень вписати прізвища, і зумів підкупити чотирьох козацьких старшин. Але спроба завербувати п’ятого стала фатальною: змову викрили, під час обшуку у Смяровського знайшли оті бланки-привілеї, і прямо на старшинській раді йому винесли смертний вирок. Пізніше, у 1650 та 1652 роках, козацькій контррозвідці вдалося розкрити кілька спроб підготовки убивства керівника Української держави, у 1653 році – зірвати таємні антигетьманські інтриги окремих старшин, у листопаді цього ж року – підготовку змови полковника М. Федоровича проти Б. Хмельницького.

І все ж основними завданнями для Л. Капусти були організація і проведення розвідувальної діяльності. Кожен крок узгоджувався безпосередньо з Богданом Хмельницьким, який, за свідченням джерел, здійснював загальне керівництво розвідкою і лише до нього надходила вся найважливіша інформація військового чи політичного змісту. Напевно у складі Генеральної канцелярії працювали особи, причетні до розвідувальної служби, однак вони підлягали не генеральному писарю, а гетьманові. У найважливіших випадках він сам приймав розвідників, інструктував їх перед відправкою у стан супротивника і потім вислуховував від них звіти. Але, звісно ж, він не міг сам всього охопити, тому вирішення багатьох таємних справ покладав на таких близьких помічників, як Лаврін Капуста.

Не виключено, що саме за участю Л. Капусти з кінця 1650 до літа 1651 року була проведена одна з наймасштабніших у тогочасній Європі розвідувальних операцій з направлення у Польщу й Галичину близько двох тисяч осіб із завданням збирати відомості різноманітного характеру, проведення диверсійних актів та підготовки повстань. Характерно, що їхня діяльність носила не стихійний характер, а спрямовувалася на місцях резидентами. Добувати відомості військового характеру були зобов’язані полкові й навіть сотенні структури державної влади. Чимало бійців тогочасного таємного фронту за своїм соціальним статусом належали до шляхти, обіймали офіцерські посади, що давало їм змогу добувати особливо цінну інформацію. Основне ж ядро розвідувальної системи складали козаки, саме вони мали змогу збирати політичну інформацію під час місій до Польщі, Литви, Московії, Швеції, Османської імперії, Кримського ханства. Важливу роль в залаштункових справах відігравали православні священики та ченці. Серед розвідників були й представники незаможних верств населення: утікачі, жебраки, вуличні артисти.

Б. Хмельницький застосовував силу лише тоді, коли вже хитрість виявляла безсилля. Так, у вересні 1648 року, коли 100-тисячне українське військо стояло під Пилявцями (неподалік нинішнього Старокостянтинова), гетьман провів ефективну дезінформаційну операцію. Про участь у її розробці Лавріна Капусти даних немає, хоч він тоді вже перебував у оточенні Б.Хмельницького і брав активну участь у битві. У той час козаки очікували підходу союзників – татарського загону – і бойових дій проти поляків, яких було понад 140 тисяч, не розпочинали. Прийшло ж усього 4 тисячі кримчаків. Після певних роздумів Хмельницький підіслав до шляхтичів священика із завданням “правдиво” розповісти, що прибуло 40-тисячне татарське військо. У результаті в польському стані почали панікувати, а коли розпочалася битва, ворог не втримався й кинувся тікати. У порожньому таборі шляхти козаки заволоділи багатими трофеями – усією артилерією та військовим обозом.

Іншого разу, під час взяття Бердичева у 1652 році, козаки також вдалися до хитрості. Тоді польський гарнізон у складі близько 7 тисяч жовнірів сховався за мурами добре укріпленої монастирської фортеці. До того ж поляки мали перевагу в артилерії: 56 гармат проти 12 у козаків і 8 тисяч війська. У цій ситуації було вирішено на штурм не йти, а послати до міста свого роду розвідника-диверсанта зі спеціальним завданням. Нібито цю операцію розробляв сам Лаврін Капуста. Він відшукав одного з козаків зі знанням польської мови, який втратив вухо у давньому бою. Йому роздряпали рану до крові, перев’язали, перевдягнули в мундир польського мушкетера та інсценували нібито його втечу з полону. Поляки відчинили браму і впустили втікача, який згодом досить “правдоподібно” розповів про своє перебування у полоні, про катування і про те, як йому вдалося приспати пильність охоронців і вирватися на волю. На доказ він постійно бідкався за своїм відрізаним вухом і поривався помститися кривдникам. Поляки йому повірили. Скориставшись цим, козак в одну з ночей відчинив ворота і впустив у фортецю військо Б. Хмельницького, яке за кілька годин захопило місто.

Майже схожа ситуація була і під час облоги Житомира. Тоді в добре укріпленій фортеці, яка височіла на Замковій горі, засіло більше тисячі піших і кінних поляків. Лаврін Капуста запропонував Б. Хмельницькому авантюрну, на перший погляд, ідею: викрасти з фортеці польського воєводу і в обмін на обіцянку зберегти йому життя змусити поляків здатися. Вночі за мури пробралися троє відчайдухів і почали полювання на воєводу. Однак це була непроста затія, і її реалізувати не вдалося. Зате козаки змогли обеззброїти варту біля брами і відчинити її, чим одразу скористалися козацькі загони, що чатували поряд наготові. У результаті фортецю вдалося взяти практично без втрат.

Богдан Хмельницький умів помічати й цінувати обдарованих полковників у своєму оточенні і вміло їх використовувати в інтересах Української держави. Коли він зрозумів, що Лаврін Капуста на своєму посту досяг неабияких здобутків, став масштабно мислити, добре розбиратися в заплутаних хитросплетіннях міжнародної політики і при цьому давати слушні поради, вміти аргументовано переконувати інших на козацьких радах, він вирішив спробувати його використати в дещо іншій сфері таємної дипломатії. У 1654 році гетьман, розуміючи, що самотужки Україні важко протистояти зазіханням Польщі і Кримського ханства на свої території, все більше звертає погляд на Московське царство як можливого союзника у справі захисту православних християн. Він прагне переконати московський уряд у необхідності спільних дій, якнайшвидшому перекиненні своїх полків на терени козацької України, щоб рішучими зусиллями не допустити об’єднання кримської та польської армій.

 На чолі одного з посольств він посилає до Москви Лавріна Капусту, який у травні 1653 року брав участь у Земському соборі, а 4 жовтня того ж року мав зустріч з царем Олексієм Михайловичем. У листі від гетьмана, який озвучив козацький посланець, зазначалося, що “…король с войсками своими на Украину идет. И они, не хотя монастырей и церквей Божиих и християн в мучительство выдать, бьют челом, чтоб государь его пожаловал, войска свои вскоре послать к ним велел”.

З цього часу Б. Хмельницькому чи не вперше за роки національно-визвольної війни доводиться ґрунтовно зайнятися організацією збору військово-політичної інформації про Кримське ханство уже як потенційного противника України. Оскільки протягом квітня-червня 1654 року не вдалося запобігти укладенню польсько-кримського союзу, спрямованого проти Української держави, гетьман, з одного боку, посилює розвідувальну діяльність стосовно Криму, з іншого – все ж намагається дипломатичним шляхом вплинути на розвиток ситуації. Упродовж 1655 – 1657 років Лаврін Капуста на чолі українського посольства кілька разів виїздив до Туреччини, де зустрічався з султаном та іншими сановними особами, намагаючись схилити їх до прийнятної для української сторони позиції на міжнародній арені.

Коли у липні 1657 року помер Богдан Хмельницький, Лаврін Капуста в умовах суворої конспірації здійснив ще одну, чи не останню в своєму житті таємну операцію. На наступний день після похорону він забрав тіло з Іллінської церкви у Суботові, де воно за останньою волею небіжчика було поховане поруч із сином Тимошем, і перепоховав у печері у горі біля Чигирина, щоб навіть над мертвим козацьким отаманом ніхто не зміг поглумитися. Принаймні, так ідеться у одній з легенд, бо до сьогоднішнього дня точне місце поховання Б. Хмельницького невідоме, як і не знайдено його прах.

Сам Лаврін Капуста ще раніше, у середині травня 1657 року, нібито тяжко захворів під час перебування у Стамбулі. Можливо, хвороба була дійсно серйозною і згодом призвела до смерті. Та документальних свідчень про це не збереглося. Лише в деяких джерелах, де наводиться його біографія, зазначається: “рік народження невідомий, дата смерті – після травня 1657 року”.

Скрипник О.