Ігор Овчар: Україна де-факто не Республіка

Ігор Овчар: Україна де-факто не Республіка

Нинішня “держава” – не українська, не людська. Така пост-совкова злодійсько-олігархічна “держава” має бути знищена разом з її власниками та гарантами, тобто разом з олігархією.

Україна де-факто не Республіка
В Україні нема справедливості ні для кого.
В Україні нема національної правоохоронної системи
В Україні нема суду та правосуддя
В Україні нема вільної економіки, вільного пдприємництва
В Україні нема справжнього профспілкового руху
В Країні нема права власності, права та основоположні свободи людини знехтувані
В Україні нема місцевого самоврядування, місцеві громади, як традиційна українська складова, як правило, відсутні.
В Україні нема української нації, як суверена.
Нам навіть в Конституцію вписали ще якийсь “Український народ”, хоча я не розумію чим він за задумом авторів відрізняється від української нації, бо в Конституції ці поняття вжиті окремо.
Чому нема нації? Бо нема у більшості населення гідності, а поміж окремими українцями – загальнонаціональної єдності, свідомої солідарності. Українець не відчуває себе в своїй державі та країні сувереном, хазяїном, господарем. Традиційне для всієї території України поняття “громада” фактично нівельовано до “народ” в значенні “населення”. Справжнє українське розуміння та відчуття громади фактично вбите комуно-большевиками, совком та нинішнім пост-совком. Колись різного штибу пост-совкові злодії навіть квазі демократичну партію створили з назвою “Громада”, щоб спаскудити саме слово. Точно за тими ж мотивами було створено квазі демократичну партію “Солідарність”. Мало того, демократичними себе вважають чи не всі решта “політичні партії”, що були і є виключно “лідерськими”, а точніше – приватними, феодальними, совковими утвореннями-угрупуваннями.
Отже в Україні немає справжньої демократії, немає торжества справедливості, поміж українцями немає солідарності, на більшості території України відсутні навіть місцеві громади. Отже України, як Об’єднаної Громади – не існує.
Нам навіть в Конституції брешуть про наявність в Україні Республіки та про життя, здоров’я українця, як про найвищу цінність для держави Україна. Всі притомні українці чудово розуміють, що такі декларації – цинічна, маніпулятивна брехня, що давно спростована українськими реаліями.
Отже брехня та злодійство – основа української політики, політики в Україні та на Україні. Бо якщо ти не брешеш та не крадеш, то шансів у тебе прийти до влади в сучасній пост-совковій, напівфеодальній олігархічній “державі” – просто нема. Досі не було – так точно.
Отже нинішня “держава” – не українська, не людська. Така пост-совкова злодійсько-олігархічна “держава” має бути знищена разом з її власниками та гарантами, тобто разом з олігархією. Українцям потрібна Республіка, де панує демократія. Демократія, як влада народу, що є нічим іншим, як об’єднаною українською мовою, історією та спільним майбутнім українською громадою.
І наостанок.
Я не вірю, що Порошенко, який обіцяв знищити совок та олігархію в Україні – говорив це щиро. Бо діла його говорять голосніше за його слова. Так що я давно не дивуюсь його чисельним обмовкам. Такі обмовки – лише фрагменти його справжнього єства, що іноді мимоволі вискакує з брехливого рота в запалі цинічно-патріотичної риторики.
Отже справжніх докорінних змін (радикальних реформ) в Україні “зверху” – не буде. І не буде їх доти, доки не буде справжньої революції гідності на місцях, тобто в громадах. А революція на місцях можлива лише за умови революційного переосмислення власного єства кожним українцем. Українцем, незалежно від національного походження його батьків. Переосмислення в контексті поняття власної гідності.

Ігор Овчар.
Advertisements