Темне минуле деяких українських міністрів

Майданівське гасло «БАНДУ ГЕТЬ!» Залишається актуальним в Україні і сьогодні

Ви помітили, що в нинішньому році в Україні перестали говорити не тільки про швидке одержання безвізового режиму з Європою, а й боротьбі з корупцією? Дивно, адже ще місяці два-три тому з вуст президента, прем’єра і генерального прокурора тільки й було чути «долаємо корупцію, нещадно тиснемо корупцію, досягли результатів у боротьбі з корупцією». І раптом – тиша, як ніби відбій дали!

Невже її вже перемогли? Та ні, вона нікуди не поділася! І ви можете самі в цьому легко переконатися, погортавши в Інтернеті доступні матеріали з біографії … та ось хоча б нинішніх українських “міністрів”. Дізнавшись про них чимало нового і цікавого або освіживши свою пам’ять, і здивувавшись, кому ж ми довірили Україні!

Степан Кубів, перший віце-прем’єр. Його призначення на цю посаду в квітні 2016- го викликало чимало здивованих питань, адже на той час Кубів вважався одним з «які отримали притулок в Раді» – тобто які переховуються від правосуддя за депутатським мандатом. Причому, звинувачували його нема за «злочини проти Майдану», і не за грішки за часів «старого режиму», а за діяння, скоєних ним на посту глави Нацбанку в лютому-червні 2014 року.

Нагадаємо, що тоді Нацбанк щедро роздавав рефінансування українським комерційним банкам – які за ці гривні скуповували валюту (що обрушило гривню) і виводили її за кордон, тим самим обкрадаючи і державу, і своїх вкладників. При цьому Кубіва звинувачували в тому, що він ще в лютому-березні 2014 року, маючи в своєму розпорядженні конфіденційну інформацію про те, що МВФ схвалить «відпустку гривні», сам запропонував банкам цю схему – вимагаючи в якості «відкату» до 25% виділених сум рефінансування.

Всього ж за три з половиною місяці 2014 року, керований Кубівом Нацбанк роздав 101,279 мільярдів гривень! З них майже 21 мільярд отримав «Приватбанк», понад 10 мільярдів «Дельта-банк» (чий президент Микола Лагун є давнім другом і діловим партнерів Кубіва).

Колишній секретар Львівського обкому ЛКСМУ (1984-90), Степан Кубів на початку 90-х перекваліфікувався в банкіри, довго пропрацювавши в «Кредобанку». З 2010 року Кубів приєднався до «Фронту змін» Яйценюка, будучи його близьким другом (з яким знайомий з кінця 90-х по роботі в уряді Криму), з 2012 року було нардепом за списком БЮТ (№23). У 2014-му, відразу після відставки з посади глави Нацбанку, Степан Кубів разом зі звільненим генпрокурором Махніцький стали «героями» скандального «відпочинку з дівчатками» в ресторанному комплексі «Лісова», що закінчився скандалом і бійкою.

Потім Кубів два місяці переховувався в Європі, перед виборами повернувся в Україну і був заарештований Генпрокуратурою, в листопада 2014 обраний народним депутатом за списком Блоку Петра Порошенка (№59), з січня 2015 – представник президента у Верховній Раді, з квітня 2016- го перший віце-прем’єр України. Як такий пройдисвіт зумів стати «своїм у дошку» і для «Народного Фронту», і для БПП, отримавши в результаті високу посаду – це питання задавали багато хто!

В’ячеслав Кириленко, віце-прем’єр з гуманітарних питань. Про це людина красномовно говорить його прізвисько «хлопчисько Покидько», отримане ним за регулярні політичні зради своїх повелителів та спонсорів. Чому спонсорів? Тому що Кириленко – один з небагатьох ветеранів української політики, який за довгі роки перебування при владі не обзавівся власним бізнесом. Проте не варто помилятися в його чесності, живе він далеко не на одну депутатську зарплату. Просто «бізнес» Кириленко – це «грантоїдство» і розподіл партійних кас і фондівських засобів. А його головний талант полягає в умінні нескінченно засідати на зборах і складати звіти про діяльність організацій: Кириленко це природжений партійний функціонер-бюрократ. Йому б жити і працювати в епоху брежнєвського «застою»!

А ще він природжений скандаліст і хам, а також автор вельми поширеного методу політичних дискусій націонал-патріотів: ще в кінці 80-х, будучи студентом Київського університету ім. Шевченко і лідером осередку Української студентської спілки, Кириленко парирував аргументи свого ідеологічного противника Владислава Бугера (проросійського неомарксиста) потоками мату і вигуками «ти педераст!». І ця людина згодом відповідав за культуру і євроінтеграцію України!

У 1993 році його «підібрав» в свій «Народний Рух» В’ячеслав Чорновіл, де Кириленко зробив кар’єру лідера «Молодого Руху» (організація, яка просто існувала і нічим себе не проявила), і члена президії Центрального проводу НРУ. А в лютому 1999-го Кириленко зрадив Чорновола, і разом з Юрієм Костенком розколов «Народний Рух» прямо перед президентськими виборами (говорили, що на замовлення Банкової). У 2002-му Кириленко був підібраний вже Віктором Ющенком, що включив його до виборчого списку «Нашої України» (№20), при цьому Кириленко «кинув» вже Юрія Костенка, який мав з Ющенком кілька натягнуті відносини.

Відразу після першого Майдану В’ячеслав Кириленко був призначений міністром соціальної політики та праці в уряді Тимошенко (за квотою «Нашої України»), а восени 2005-го отримав посаду віце-прем’єра з гуманітарних питань в уряді Єханурова. Тоді він став фігурантом першого корупційного скандалу: Кириленко звинувачували в тому, що він поставив своїх людей в керівництво Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (ФВУТ), які допомагали за «відкати» вигравати ряд тендерів із закупівлі пільгових путівок.

У 2007-му Кириленко став головою політради НУНС, йшов на вибори під №2 і претендував на крісло спікера Ради. Але після того, як крісло пішло до Яценюка, а потім до Литвина, Кириленко образився на Ющенка – і перебіг від нього до Тимошенко, забравши з собою частину депутатів НУНС. Але і там він довго не засидівся, і після арешту Юлії Володимирівни переметнувся в «Фронт Змін» свого недавнього конкурента Яценюка. У лютому 2014 саме Кириленко підняв шум, вимагаючи скасування прийнятого регіоналами Закону про мови – що спровокувало зростання сепаратистських настроїв в Криму і на Донбасі. А в 2015-му, коли Кириленко став міністром культури, його дружина (з березня 2014 року – завідувачем кафедри філософії Київського національного університету культури і мистецтва) опинилася в центрі гучного скандалу навколо її докторської дисертації (нібито плагіатом з наукових праць інших авторів). Потім Кириленко звинуватили в тому, що він просуває свою дружину на місце ректора університету, розчищаючи їй шлях звільненнями іменитих викладачів і завідувачів.

Володимир Кістіон, віце-прем’єр з питань АТО і окупованим територіям. Його називають найбільш корумпованим з «вінницьких», що потрапили в уряд виключно через давню близькість до Володимира Гройсмана. І це зрозуміло: з 2001 по 2008 рік Кістіон працював начальником «Вінницяводоканалу», а потім заступником міського голови Вінниці – яким з березня 2006 по лютий 2014 був Володимир Гройсман. Тепер їх дует успішно трудиться в уряді, проте багатьох хвилює питання: а чи не взялися вони за старе?

Справа в тому, що його ім’я не раз спливало в списку головних вінницьких корупціонерів. Наприклад, коли він працював начальником водоканалу, то підприємці Вінниці постійно скаржилися на драконівські тарифи (вищі, ніж в інших містах) і не менш драконівські методи вибивання боргів. А потім, коли Кістіон на посаді заступника мера курирував ЖКГ міста, він відзначився в скандальній історії з продажем Вінницького лампового заводу за борги перед своїм водоканалом. Борг підприємства становив 17 мільйонів гривень, його продали за 132 мільйони гривень якійсь фірмі з Криму.

Кістіона називали одним з босів «вінницької мафії» в складі: голови Вінницької ОДА Олійника, його радника Аксельрода, мера Вінниці Гройсмана, радника мера Михайлюка, секретаря міської ради Моргунова, начальника УМВС в Вінниці Куцого, прокурора Вінниці Кобко, прокурора Вінницької області Соколова і його зама Сухореброва, нардепів Домбровського і Джиги, судді Апеляційного суду Якименко та багатьох інших. До речі, в серпні 2014 року активісти вінницької «Свободи» організували журналістам екскурсію в т.зв. «Вінницьке Межигір’я» (елітне котеджне містечко в селищі Павлівка), де проживають «батьки Вінниці». Побачене просто вражало: звичайно, не будинок Пшонки, але і не набагато скоромні! Непогано живуть прості українські директора водоканалів!

У цій дружній вінницькій «сім’ї» Кістіон нібито відповідав за керівництво сформованої цієї «мафією» цілою армією «тітушек», набраної із спортсменів, раніше судимих і дворової шпани. Легальна частина цієї армії – працює з 2012 року вінницькому ЧОП «Гепард – захист плюс», що має ліцензії на вогнепальну зброю, проведення розслідувань, охорону об’єктів і фізичних осіб, охорону вантажів і т. д. Нелегальні – групи раптово виникаючих молодих людей в спортивному одязі і з дуже недружніми намірами.

І, що найцікавіше, ЗМІ повідомляли, що саме вінницькі «ТІТУШКИ» Кістіона охороняли взимку 2013-2014 р.р. київський Антимайдан в Маріїнському парку! Але, як відомо, це не завадило ані йому, ані його босові Гройсману правильно перефарбуватися навесні 2014 року, щоб не тільки залишитися при владі, але просунутися по службових сходах високо нагору.

 

Арсен Аваков, міністр внутрішніх справ. Людей, детально знайомих з його біографією, дивувало не тільки його призначення «главментом» в 2014-му, але і губернатором Харківської області в 2005-му. Надто вже багато скандалів, кримінальних справ і смертей було в минулому цього харківського олігарха, відомого як власника газових свердловин в Харківській області, чаюрозважувальній фабрики «Аhmad Tea» і який луснув в 2011 році банку «Базис».

У 1990-му році інженер харківського НДІ охорони вод Арсен Аваков разом зі своїм колегою Геннадієм Гайовим і раніше судимим Олександром Коноваловим створили акціонерне товариство «Інвестор». Підприємство піднялося на продажу кольорового металу (можливо, «тиренного»), а головним там був Коновалов. У 1992 році. «Інвестором» вперше зацікавилися органи: з ним пов’язували і великі розкрадання, і хабарі чиновникам Генпрокуратури (Гайсинському, майбутнього тестя Кернеса). І відразу після цього Коновалова вбивають – нібито його охоронець, хоча легенда української та американської мафії 90-х Леонід Ройтман стверджував, що вбивство нібито було замовлено Аваковим, який після цього став главою і головним власником «Інвестора», на основі якого потім вмонтував весь свій бізнес.

У 90-х створений Аваковим банк «Базис» був пов’язаний з харківським трастом Асхарбека Єлоєва «Швидкі гроші» – який «розвів» харків’ян на 2,83 мільйона доларів, а також з міською лотереєю «Будуємо метро разом» – зібрала понад 10 мільйонів гривень (майже 6 мільйонів доларів за тодішнім курсом), доля яких залишилася невідомою. В кінці 90-х проти фірм Авакова ТОВ «Інвестор-Нафтогаз» і ЗАТ «Інвестор-Атіка» прокуратура порушувала справу про розкрадання газового конденсату з Балаклійського родовища через ГПУ «Шебелинкагазвидобування» і ЗАТ «Фабрика з виробництва паливної добавки» по хитромудрим схемам.

У 2004-му прокуратура відкривала проти газодобувних фірм Авакова «Енергія-95», ТОВ «Надра», «Інвестор-Пошук» і «Соло ЛТД» кримінальні справи за фактом ухилення від податків, але їх закрили після Майдану. У 2005-му, завдяки дружбі і діловим відносинам з Петром Ющенком (братом президента), Авакова призначали головою Харківської ОДА – і він першим ділом перевів всі грошові потоки обласної адміністрації в свій банк «Базис». У листопаді 2006 року прем’єр Янукович звинуватив Авакова в нецільових витратах державних коштів на суму 120 мільйонів гривень, але це знову списали на «політичні переслідування».

У 2011-2012 р.р. проти Авакова і його компаній порушили одразу кілька кримінальних справ, з яких в ЗМІ найчастіше озвучували заволодіння 700 гектарами землі у 9 садових товариств організацій інвалідів і «дітей війни» – ця земля перейшла до фірм Авакова. Але коли органи прокуратури проводили обшуки в офісах фірм Авакова, він і його найближче оточення вже давно перебували в Італії. Там же вони благополучно пережили банкрутство аваковського банку «Базис» (через що з собою покінчив залишений в Харкові керуючий АТ «Інвестор» Олександр Мотилевскій), яке багато хто вважав умисним. Журналісти відзначали, що втеча Авакова в Італію нібито від політичного переслідування передували продаж значної частини його українських підприємств і виведення грошей банку «Базис» за кордон – зокрема в Італію і в офшори. Де Аваков створив собі новий бізнес – до речі, що залишився в його власності до сих пір. 

На думку багатьох Українських націоналістів, колеги Саші Білого по “Правому сектору” впевнені, що його вбили за наказом міністра внутрішніх справ Арсенія Авакова.

Ігор Насалик, міністр енергетики та вугільної промисловості. Він прийшов до влади і в політику як власник корпорації «Техно-центр» (колишня «Техноінвестцентр»), створеної в 1995 році на базі торфодобувних підприємств і нафтогазових фірм Івано-Франківської області. Ще в 1998-му був обраний депутатом від НДП, а в 2002-му від «Нашої України», з 2006 по 2014 р.р. був мером Калуша.

Як писали ЗМІ, своєму стрімкому злету в 90-х Насалик був зобов’язаний якимсь маніпуляціям з податками і наявністю хороших зв’язків в СБУ. Коли в 1997-му Насалика почали хапати за причинне місце податкові органи, він поспішно подався в народні депутати, а також поскаржився своєму доброму знайомому, начальнику відділу «К» УСБУ в Івано-Франківській Геннадію Швидкову. Той відкрив зустрічну справу проти начальника податкової міліції Кругляка, змусивши того припинити слідство проти Насалика. А коли потім справами Насалика зацікавилися в обласній податковій, то його офіс з документами раптом спалахнув пожежею. І хоча сама пожежа була невеликою, а документи повинні були зберігатися в сейфі, Насалик продемонстрував перевіряючим лише купку попелу.

У період депутатства Насалика (1998-2006) його «Техно-центр» і афільовані з ним компанії нібито займалися скупкою газу і нафти в українських приватних компаній і його перепродажем до Європи. Ось вам і одна з відповідей на питання, куди подівся газ українського видобутку, який міг би йти населенню за собівартістю! А за час його мерства в Калуші були розпродані всі земельні ділянки в місті і навколо, причому більшість з них скупили фірми Насалика – і потім здавали їх в оренду іншим.

Насалика не раз звинувачували у зв’язках з місцевими кримінальними авторитетами «Ібрагомом» і «Скаженим» (Ігор Лаюк), які, зокрема, допомагали йому збирати групи «тітушек», необхідних як для вирішення «побутових» питань у Калуші, так і для участі в політичних акція – в тому числі на Євромайдані. Але «ТІТУШКИ» Насалика, як і він сам, були суто «патріотичні» і «проукраїнські», які балансують на межі націоналізму. Що, знову ж таки, завжди допомагало Насалику завжди вигравати в Калуші політичні перегони у його конкурентів націонал-патріотів.

Тарас Кутовий, міністр аграрної політики. Одна з найскандальніших постатей нинішнього уряду, про який вже не раз писало наше видання. У 90-і, після закінчення Академії СБУ, він починав як старанний клерк організацій Сороса в Україні: фонду «Відродження» та фонду «Крок за кроком».

У 2004-му з трьома дипломами і твердими переконаннями в перемозі ліберальної економіки, Тарас Кутовий пересів у крісло фінансового директора ЗАТ «Інвестиційна компанія XXI століття» – компанії київського олігарха-забудовника Льва Парцхаладзе. Останнього іноді називали «київської інвестицією Сороса» – аж надто багато «пташенят Сороса» займали відповідальні посади в його компанії. Пропрацювавши там до 2009 року, Тарас Кутовий був у курсі всіх сумнівних угод і афер Парцхаладзе (якщо не їх співучасником), в тому числі і щодо виведення прибутків ЗАТ «XXI століття» з України в кіпрську компанію «XXI Century Investments».

Одночасно з цим Кутовий займався улюбленою справою соросівських економістів – маніпуляціями з акціями компаній, з метою підвищення їх біржової вартості для подальшого продажу. Справа для західної економіки звична, однак разом з акціями ЗАТ «XXI століття» на Лондонській біржі ледь не були виставлені і належачи компанії земельні ділянки в Києві: скандал про це підняв народний депутат Микола Томенко.

Цікаво, що свою скромну частку акцій ЗАТ «XXI століття» за неймовірно роздуту вартість (10 мільйонів) Тарас Кутовий продав на Лондонській біржі за пару місяців до кризи 2008 року, немов знав про нього заздалегідь. А ось після «чорного серпня» вартість ЗАТ «XXI століття» впало в рази, знищивши дрібних і середніх акціонерів. Сам же Кутовий в цей час азартно скуповував задешево землю навколо Києва – які він потім обміняв на акції агрохолдингу ВАТ «Компанія« Райз »Віталія Цехмістренко, і влаштувався туди на роботу … президентом компанії. Підсумком його діяльності стало поглинання «Райза» корпорацією «UkrLandFarming», при цьому Кутовий нібито так влаштував цю угоду, що «розвів на бабки» і Цехмістренко.

Після цього в 2011 році Кутовий спробував влаштуватися на роботу в «Приват-Агрохолдинг», проте спроба ледь не закінчилася для нього трагічно: навівши довідки про Кутовий, Коломойський особисто викинув його геть! Таким чином, репутація Кутового в бізнес-колах України була, м’яко кажучи, підмоченою. Нічого, такий талант не залишився без діла: він влаштувався керуючим директором «А1 Глобал Холдінгс Лімітед», яка була представництвом компанії «А1» російського мільярдера і власника «Альфа-Груп» Михайла Фрідмана – одного з найбільших рейдерів країни. А Тарас Кутовий старанно збирав для нього всі подробиці про «коньюктуру українського ринку».

Що ж, довіряти людині з таким послужним списком пост міністра агарної політики було, на думку багатьох, фатальною помилкою. Скандали навколо «Укрспирту», пов’язані з Тарас Кутовий. можуть виявитися забавним непорозумінням в порівнянні з тим, що може накоїти (або вже накоїв) на цій посаді людина, що є професійним біржовим спекулянтом в найгіршому сенсі цього слова!

Остап Семерак, міністр екології та природних ресурсів. Ще одине «пташеня Сороса», підкинуте ним в еліту української економіки і політики. Закінчивши Львівський університет ім. Франка він перебрався в 90-х до Києва, де став координатором «Школи молодих політиків» від Українського фонду підтримки реформ, а потім завідував Фондом сприяння розвитку політичної культури. Обидва фонди були пов’язані з фондом «Відродження» (філією Фонду Сороса ») і американськими« інститутами демократії ». І через них же Семерак в 1997 році отримав малоцікаву, але перспективну роботу у Верховній Раді – керівником секретаріату ПРП (чий лідер Віктор Пинзеник був великим шанувальником Сороса), потім секретаріату «Нашої України», потім знову секретаріату ПРП.

У 2006 Семерака «пригріла», взявши в свої заступники, голова Київської обласної адміністрації Віра Ульянченко. Поруч з цим символом столичної корупції епохи Ющенка він пропрацював до листопада 2007-го. Там Семерак близько познайомився з Юлією Підкоморной – яку потім буде всюди «тягати» з собою і в Верховну Раду (помічником народного депутата), і в Кабмін (заступником керівника Служби міністра кабінету міністрів, начальником Управління забезпечення комунікацій і організаційної роботи Міністерства енергетики України, державним секретарем Міненергетики). А через свою дружину Орисю Семерак він познайомитися з її бізнес-партнером по ТОВ «Ост-груп» Олегом Діденко (майбутнім главою «Газу України»). Як бачите, під покровом «тітки Віри» і склалися основи майбутнього газового бізнесу нинішнього розпорядника українських надр.

У 2007-2008 р.р. сталася цікава афера, пов’язана з фірмою Семерака ТОВ «Ерго-Івано-Франківськ» (створена в 1998-му, володіла кількома магазинами будматеріалів). Її директор Костянтин Магновскій взяв в «Райффайзенбанк Аваль» кілька кредитів на загальну суму 680 тисяч доларів, при цьому одним з його поручителем було ТОВ «Ерго-Івано-Франківськ». Кредит так і не повернули (свою фірму Семерак благополучно збанкрутував), але зате, відразу після його отримання Магоновськім, Семерак став володарем чудового «Jaguar S-type». До речі, другий співвласник ТОВ «Ерго-Івано-Франківськ» Сергій Євтушенко (товариш Семерака по «школі молодих політиків») в 2010 році став заступником голови Державного агентства з управління національними проектами Владислава Каськіва – того самого побіжного афериста і розкрадача! Причому саме Сергій Євтушенко працював над проектом «LPG термінал», що закінчився грандіозною аферою на мільярд доларів.

Як багато цікавих збігів! І якось уже не дивує, що в 2016 році новий міністр екології та природних ресурсів влип в ряд корупційних скандалів. Наприклад, що люди Семерака успішно збанкрутували державні «Полтаванафтогазгеологію» і «Кіровгеологія» – звільнивши їх місце для приватних та іноземних компаній. Або що Мінекології продовжило «мутити» з міжнародним аферистом Іллею Марчевським, який з 2011 року наживається на шахрайських схемах навколо програм утилізації небезпечних відходів і хімічних речовин …

Після перших викривальних публікацій в українських ЗМІ (і захищаючих публікацій в ЗМІ ізраїльських), проти Марчевського було порушено кримінальну справу. Однак Майдан 2014 року повністю реабілітував його – як і інших героїв нашого невеликого огляду перших осіб української влади.

Так вже вийшло, що після повалення влади однієї «банди», Майдан допоміг зайняти її місце інший, нічим не кращої за попередню. Ну, хіба що тільки трішки: на відміну від своїх «хто знає спорідненості» донецьких «попєрєднікі», нинішні українські міністри старанно виставляють себе національно-свідомими патріотами.

Джерело: http://from-ua.com/articles/399599-temnoe-proshloe-nekotorih-ukrainskih-ministrov.html

Advertisements