Юрій Шухевич: Пограбований народ невдовзі змете олігархічний режим

Юрій Шухевич: Пограбований народ невдовзі змете олігархічний режим

Масове зубожіння народу та корупційна діяльність урядовців призведуть до потужного соціального вибуху, який змете олігархічний режим: народний депутат Юрій Шухевич.

Народний депутат від Радикальної партії Олега Ляшка Юрій-Богдан Шухевич поділився своїм баченням розвитку політичної ситуації в країні та майбутнього України як держави.

Зараз Україну охопила потужна різностороння криза. Не лише економічна, а й політична, яка почалася у 2013 р., коли люди не схотіли терпіти політику Януковича, який проводив корупційну і антиукраїнську політику. Він знищив середнє і дрібне підприємництво. Люди зібрались на Євромайдані. Але вийшли вони не заради євроінтерграції, а заради зміни системи. Але Майдан переміг владу Януковича, а не систему. Це потрібно зауважити. Після його втечі самі себе оголосили владою ті “опозиціонери”, які були на стороні влади і парламентською опозицією водночас. Вони не мали наміру скидати Януковича, а водити цей народ до 2015 р., до президентських виборів. Це було би неможливо – Майдан би не вистояв скільки часу. І сталося так, як сталося: народ не витерпів, і під його натиском Янукович утік. І тут почалася ця політична криза: люди, народ, виступали за зміну системи, але до влади прийшли особи, які не хотіли змінювати систему. І на жаль, навіть вибори, які пройшли на хвилі Майдану, як парламентські, так і президентські, привели до влади людей старої системи. Це пояснюється тим, що люди, які виходили на Майдан, були неорганізовані, вони були розпорошені. І тому, коли люди побачили, що прийшли ті ж самі олігархи або їхні ставленики, почалося все те, що почалося…

Зараз у нас відсутня демократія. Навіть навпаки – Порошенко намагається узурпувати владу. Він самовільно заявив, що ми вже не парламентсько-президентська, як у Конституції прописано, а президентсько-парламентська республіка. Він зараз активно підминає під себе владу. У нього навіть певні суперечності з Яценюком були, бо хотів усі важелі впливу на себе перейняти, і тому у нас фактично утворилося двоєвладдя. Ще десь Яценюк старається проявити свою самостійність, але йому то не дуже вдається.

І це двоєвладдя дуже негативно впливає на державу, владу, управління і все, що робиться у країні. А ще варто додати зовнішню агресію Росії. То ж, з одного боку ми бачимо це двоєвладдя, а з іншого – нерішучість влади, як президентського клану, так і кабміну. Вони здали Крим. Здали ганебно і без бою. Я розумію, що новий уряд, прийшовши до влади, був позбавлений багатьох важелів: було розвалене МВС, армія, система управління. Але все одно, – Уряд мав у руках, а головним чином шалене патріотичне піднесення народу, – якби була у них рішучість і воля, то Крим би так ганебно не відпустили.

А після цього почалися події на Донбасі. Гіркін, – кадровий російський фсбшник, заявив, що якби не вони, – такі як Гіркін, Безлер, і їм подібні специ російських спецслужб, заколот на Донбасі закінчився би так, як в Одесі: підняли би бучу, кілька людей загинули б, і інцидент був би вичерпаний. Але бачите, нерішучість волі української влади призвела до того, що вони втрачали українську територію і владу над Донеччиною. Але і то ще не все.

Піднявся добровольчий рух, на який уряд не сподівався. Навіть навпаки, – його уряд налякався, і не знав як бути і що з ним робити. І ці добровольці почали тіснити сепаратистів. Якби не перші мінські угоди, у вересні 2014 року, добровольці би покінчили з сепаратистами в Донеччині. Але, налякавшись того повсталого народу, Порошенко почав домовлятися з Путіним, і було оголошене перемир’я, яке протилежна сторона і не думала дотримуватись. В той же час були введені російські війська на Донбас, і криза затягнулася, як і війна. Яку ми не називаємо війною, а АТО, – “антитерористичною операцією”. А у нас там іде справжня війна. Це загострило кризу.

А ще біди додала розпорошеність націоналістичних сил. На жаль. І це привело до того, що та стара когорта політиканів, які вже 20 років керують Україною, знову почала керувати державою. Вони нічого не хочуть міняти. Їм комфортно у цій ситуації.

Ця криза привела до так званих “змін до Конституції”, які ввели на вимогу Путіна, а не через наших парламентарів. Олланд і Меркель нав’язують нам зміни до Конституції. Це крайньо принизливо для якого би то не було народу, коли зміст Конституції диктують з-зовні. Про що це свідчить? Про те, що ми є об’єктом, а не суб’єктом політики і міжнародного права. Тому я голосував проти цих змін, і вважаю їх зрадою національних інтересів країни.

Сам той так званий “особливий статус Донбасу” називають “особливостями місцевого самоврядування”, що є одне і те саме. Ми бачимо те зрадою, бо це є федералізація України. Навіть я би сказав конфедералізація. Тому що, згідно з “мінськими угодами”, “ДНР” та “ЛНР” будуть мати “особливий статус”, зв’язки, взаємини з сусідніми регіонами Російської федерації. Це просто недопустимо. Я вже не кажу про пункти про свої суди, прокуратуру, міліцію і багато чого іншого. Ясно, що все те “самоврядування” залишиться сепаратистським. І воно було би тим гальмом, яке би мало право вето на усі рішення київського уряду. Це одне.

Я вже не кажу про питання мови і визначення цінностей, які вони визначають у цьому регіоні. Тобто там однозначно запровадять російську мову і старі радянські цінності. Донбас до цього зросійщували, а за роки української незалежності української політики не проводили взагалі. Це був релікт Радянського Союзу, якого навіть в Росії не було. Такого дрімучого більшовизму, який був на Донбасі, не було більше ніде. А Росія спробувала нам нав’язати цей релікт на всю державу. Так званою “Новоросією” він хотів відірвати Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одесу, Миколаїв, – відрізати нас від моря повністю. Не вдалося завдяки добровольчому рухові. Але, знову ж таки, цей добровольчий рух небажаний для влади. І тому уряд та президент бояться його більше, ніж Путін.

Це повсталий, а тепер і озброєний народ, а Порошенко боїться, що ці люди завтра постануть під Верховною Радою організовані, озброєні, з військовим досвідом боротьби. Знаєте чим це кінчиться? Коли неозброєний майдан розігнали і легко розвели, то озброєний і організований народ, який знає що він хоче, під Верховною Радою, в урядовому кварталі – він просто змете цю владу. Саме цього вони і бояться.

Тому влада і чинить розправи над патріотами, а корупціонерів протягують до влади. По-перше – регіоналів повертають і бережуть, назначають на різні впливові посади. Колишніх беркутівців перейменували у нацгвардію. Аваков робить з них “преторіанську гвардію”, віддану йому. Яка сьогодні ніби в АТО, а насправді не в АТО, бо ставлять їх у третій лінії оборони. Вони всі добре екіповані і озброєні, в т.ч. важкою зброєю, танками. Хоч це не характерно для внутрішніх військ. А так воно є. І цих “преторіанців” з благословіння Порошенка Аваков утримує для боротьби з народом, а не сепаратистами. І так, як вони обставили ту лінію фронту – вони тримають в облозі тих хлопців, які безпосередньо воюють.

Рецепти виходи з цієї кризи – праві сили мусять зрозуміти загрозливість ситуації і об’єднатись. Це єдиний вихід з тої кризи і побудові справді української держави для українського народу, а не для олігархів та корупціонерів. Це треба зрозуміти і добровольцям та самообороні ще з майдану, і волонтерам, які допомагають армії, і патріотичній молоді, яка перша вийшла на майдан. Усі ці свідомі, політично активні люди повинні обєднатися у єдину силу. Це – спасення України та надія на рух в іншому напрямку розбудови української держави. Не тої, яку будують олігархи, а справжньої.

Я не пророк, тому не можу сказати як буде, але найближчі роки будуть вирішальними. Тому якими вони будуть – то вони зададуть рух України вперід на десятиріччя. Я вважаю, що, по-перше, існує криза – політична та соціальна. Український народ доведений до зубожіння. І оцим урядом більше, за уряд Януковича. І не скільки через війну. А через корупцію. Якби не ці корупційні схеми, якби не то, що твориться в Україні – ми би були заможною країною. Корупція ж зїдає усі ресурси. Уряд виявляє себе непрофесійним і нездатним на реформи. А зміни проходять не на користь їм, а і це приведе до соціального вибуху, чого не хотілося б. Бо це буде дикий бунт натовпу, а це руйнівна сила. Тому я вважаю, що здорові свідомі сили могли би взяти у руки той       бунт і не дати розростися йому у руйнівну силу, а в ефективне русло на зміну влади, кардинальні зміни, які б призвели Україну до перемін.

Бунт неминучий. Український народ доведений до крайнього зубожіння. Не тільки найбідніші, а навіть заможні люди. Це породжує відчай і почуття помсти, яке приведе до бунту, і за дуже швидкий час. Тому я не вірю у вічність теперішньої Верховної Ради, уряду і президента. Зміни будуть – зміни революційні і швидкі.

Чи можлива в Україні ситуація наскільки кардинальна, що до влади прийдуть патріоти, а п’яту колону знищать, як і олігархат? Я в це вірю – олігархат породжує корупцію, систему стагнації промисловості. Монополізація призводить до зубожіння народу. Утворюється надзвичайна прірва: з одного боку люди надзвичайно багаті, а з іншого – навіть не бідні, а жебраки. Власне оця прірва – надто велика, і вона постійно збільшується. Бо на скільки бідні бідніють, на скільки багаті багатіють. З другого боку це неприродно, нездорово, і неодмінно мусить привести до соціального вибуху.

Зараз Україну по рейтингах порівнюють із Зімбабве та іншими відсталими країнами. Але ці порівняння припустимі лише через поширення нужденності, як у країнах Африки. Але у нас є потенціал. І еконочіний, і людський. Тому ми не з нуля будемо все відновлювати. Багато людей з вищою освітою можуть відновити і відродити усі галузі господарства і промисловості. У нас є потенціал до повної перебудови країни і руху вперед у розумінні прогресу.

Нам часто кивають на війну, що через неї важко, але не забувайте, що Японія, після капітуляції, – в економічному плані була знищена, однак японці 50% бюджету вкладали у освіту і науку. І за кілька років вирвалася у розвитку в світові лідери. Раніше такою вона не була. Та патріотична політика і модернізація країни дозволила їй вирватися вперед, що дозволило їй за короткий час стати однією з провідних держав світу.

Представники Уряду і п’ятої колони при владі перетворюють Україну на об’єкт, а не суб’єкт влади, бо для них ця країна чужа. Для них це територія, об’єкт експлуатації. Вони як паразити вчепились у тіло України. І рвуть і смокчуть що можуть. І вони не відчують себе українцями, це для них чуже. А тому вони тягнуться туди, де їм комфортно – в розвинені європейські країни. Зверніть увагу де вони тримають свої маєтності: у Франції, Англії, Швейцарії, Австрії, багатьох інших країнах ЄС. І в європейських же банках лежать їхні гроші.

В Україні у них надзвичайно мало активів.  Вони не пов’язують своє майбутнє з Україною. Вони десь так ще з понеділка до п’ятниці про Україну думають, бо працюють тут, гроші заробляють, а у п’ятницю після обіду вони вже у Бориспіль, і летять закордон. Вони вже там – серцем, думками. При цьому, хоч показово більшість із них заявляє про свою шалену любов до радянщини і Росії, усі представники 5 колони не поспішають купувати маєтності на Валдаї чи поблизу Байкалу. Це радянська влада так виховала їх у дусі інтернаціоналізму. Вчорашні комсомольці, які дорвалися сьогодні до мільйонів і мільярдів, також себе лише в Європі комфортно почувають. Самі умови життя комфортніші там, ніж в Росії з її розбитими дорогами і жебрацьким життям. Тому вони воліють тут заробляти на жебрацтві гроші, але жити в Європі, де комфортно.

Ця Російська імперія – не така, як була колись, століття тому. Але і не така, як Радянський Союз. Усі вони розвалилися. Але і ця міні-імперія Путіна розвалиться. Це лише остаток тої старої імперії.

В першу чергу треба зауважити, що російської нації як такої немає. А того стрижня, навколо якого мала би держава об’єднуватися, – немає. Це лише бутафорія. Росія – це конгломерат різних націй і народів, яких тримає обруч імперії. Як цей обруч починає тріщати, о разом із ним починає тріщати сама держава. Дуже показовий приклад – революція в 1917 році. Хто тільки не проголошував незалежність: Сибір, усі козачі області, я вже не кажу про національні включення в Росію: Фінляндію, Естонію, Латвію, Литву, Польщу, Білорусь, Україну, Грузію, і інші кавказькі республіки. Але навіть сама Росія як така почала розвалюватися на різнорідні республіки і автономні краї. Лєніну довелося тяжко, щоб сконсолідувати ту імперію. Лише оманливі гасла пролетарського інтернаціоналізму дозволили згуртувати людей. Але вже тоді померла Росія, в основі якої лежала ідея “православіє-самодєржавіє-народності”. З’явилася нова більшовицька Росія. Якийся час вона утримала імперію жорстоким терором. Це продовжилось до 70-х років, і вона знову почала розвалюватися 25 років тому. Але неминуче розвалиться до кінця: і Татарстан, і Башкортостан і Північний Кавказ, і Сибір – усе це відійде від Москви. А ви не забувайте і про зовнішні чинники. Є ще 1,5 мільярда китайців, які хижо поглядають на східні області Росії, і прагнуть відхопити Сибір. Це песимістично виглядає для Москви.

Є ще новий впливовий важель історичного процесу – ісламський фактор – а це потужна загроза для Росії, і з тим треба рахуватися. А ісламські народи знову збунтуються проти Москви. Тут не треба бути провидцем. Багато вихідців з колишніх союзних республік, які населяють великі міста, наповнюють Росію. Це впливає на демографію країни: у них родини великі, багато дітей, і вони непомітно починають ставати більшістю у Росії.

Що ж стосується п’ятої колони Росії в Україні, то її майбутнє легко передбачуване: комунізм, червона ідеологія та перероджені з неї партії відімруть. По-перше ті “комуністи” є лише позолоченою вивіскою ідей Маркса та Лєніна. Симоненко є багатою людиною, як і його заступники – олігархи. З ідеологічної точки зору вони пропали. Є невеликі залишки люмпену, які ще вірять у ті ідеали. Люди старшого віку, які виховані в агресивній комуністичній ідеології не можуть жити інакше. Але вони виховані так, що перейняли ідею Російського імперіалізму. Вони зберегли ту ідею, і безумно хочуть відродити її. Тому вони і антиукраїніські, і тому вони скрізь будуть проти місцевих народностей, – будуть антилитовськими, антиестонськими, антигрузинськими і так далі. Проти тих народів, де прихильники комунізму і “русского міра” масово проживають.

Минулі вибори комуністи програли. Вони трансформувалися – як і регіонали, вони об’єднуються з іншими маргіналами, і будуть і далі перефарбовуватися. Як у сполучених судинах уся та маса буде переливатися в інші ємності. Комуністи стали СДПУ (о), потім регіоналами, – вони тепер при владі у Порошенка. Але вони дотримувалися тої ідеї – єдіності русского міра від Карпат і до Камчатки. Імперські амбіції залишилися, але чисто ідеологічно вони попрощалися з марксизмом. Але з часом і це зміниться. Згадайте якими сильними раніше була компартія і інші гібриди. Це вина тої пострадянської влади, яка захопила владу, яка не працювала на ідейному полі, і не виховувала українських громадян в українському дусі. А на тому паразитували посткомпартійні сили (СДПУ, регіонали), але при українській політиці ці явища зникають, як зникла компартія.

На найближчих виборах регіонали ще можуть пройти до парламенту. Поки що. Будуть паразитувати на півдні і сході на економічних негараздах. Комуністи навряд чи пройдуть – може десь по Донеччині. Але і це вже під знаком питання. Це буде виняткове явища. На парламентських виборах все буде залежати від того, якою буде хвиля збурення народу. Якщо корупціонерів і олігархів зметуть, то прийдуть до влади зовсім інші люди – прийде нова хвиля, яка стояла на Майдані, і виборола перемогу. А комуністи і регіонали просто щезнуть без підтримки.

Наразі перед українським суспільством постало важливе завдання – усі націоналістичні сили повинні врешті решт об’єднатися. Я пережив старий розкол мельниківців і бандерівців. Давно зникли і одні і другі. А я ще живий, і не відчуваю ніякої різниці між обома рухами. У молодого покоління націоналістів зараз є різні течії. І шкода, що вони різні. Вони повинні зрозуміти, що вони є гартом нації, їх сила повинна бути у згуртованості, вони повинні зрозуміти, що вони повинні взяти саме ядро націоналізму, а не дрібниці. Стратегічну і тактичну частину вони повинні розрізняти. Стратегії вони повинні дотримуватися, але треба також осягнути, що тактику нам диктує час. У наші часи не можна працювати з тактикою, яка була у 20-30-40 роки ХХ століття. Змінився. світ, змінилися люди, і мусимо з цього виходити. І працювати у тих умовах, і тими інструментами, які нам дає сама епоха і життя. Той, хто згуртує націоналістів, – відкриє нову сторінку потужної української держави.

informator.su

Advertisements